Голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Станіслав Кравченко поділився з «Судово-юридичною газетою» думками щодо тенденцій розвитку кримінального права, власними поглядами на касаційні фільтри та розповів про початок застосування судами закону про кримінальні проступки.

– Які тенденції розвитку кримінального права та процесу Ви бачите?

– Життя не стоїть на місці, змінюємося ми, змінюється держава. Можемо тільки здогадуватися, як розвиватиметься кримінальне право, бо це прерогатива політиків – саме вони визначають напрям розвитку.

На жаль, у країні відбуваються дуже серйозні негативні події, до яких законодавство не адаптоване. Зокрема, через захоплення наших територій виникла проблема, пов’язана із судами, розташованими на цих територіях. Постало питання, як бути зі справами, у яких ці суди відкрили провадження, чи з тими, що на момент захоплення територій перебували на різних стадіях розгляду. У нашому суді тільки щодо Криму є 120 справ, у яких касаційні скарги подані до нас, особи перебувають на підконтрольній Україні території, а справи залишились у Криму, або навпаки – справи в нас, а особи – на непідконтрольній території. Наскільки можемо, ми ці проблеми розв’язуємо.

Є інші обставини, які зумовлюють необхідність удосконалення права. Ви бачите, як розвивається в державі напрям боротьби з корупцією: створений Вищий антикорупційний суд, ще рік тому в Кримінальному касаційному суді у складі Верховного Суду створено антикорупційну палату (Третя судова палата для розгляду кримінальних справ (проваджень) щодо корупційних злочинів – ред.). Раніше ми ніколи не використовували спеціалізацію, вона була визначена законом тільки для справ щодо неповнолітніх, за іншими категоріями спеціалізації у ККС ВС не було. Але якщо є спеціалізовані перша і друга інстанції, то має бути й третя.

Крім того, досить велика група фахівців працює над проєктом нового Кримінального кодексу. Хоча не можна сказати, що в нас застаріле кримінальне чи кримінально-процесуальне законодавство.

Треба зважати на те, що Кримінальний кодекс України був прийнятий у 2001 році, а, наприклад, науковці з Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, які були основними розробниками Кодексу, два роки тому нарахували понад 700 внесених до нього поправок.

Що стосується КПК України, то кодекс 2012 року ще досі називають новим, він розроблявся за участю експертів Ради Європи, і в ньому враховані висновки деяких рішень Європейського суду з прав людини, постановлених щодо України та інших держав.

Якщо до Кодексу 1960 року вносили дуже велику кількість правок протягом 50 років, то, безперечно, і Кодекс 2012 року недосконалий, і проблеми, які є на сьогодні, потрібно врегульовувати шляхом законодавчих змін. За останній рік у парламент надійшло багато пропозицій щодо внесення змін до КПК України, деякі з них прийняті. Але чи все вже врегульовано? Точно ні.

Наприклад, з огляду на необхідність забезпечення єдності судової практики, ми постійно звертаємо увагу на справи, які ніколи не потрапляють до касаційної інстанції.

— Що мається на увазі?

— Із 2012 року в нас існує судовий контроль за органами досудового розслідування. Йдеться про слідчих суддів. Вони розглядають справи про запобіжні заходи, в тому числі у вигляді тримання під вартою, арештів, арештів майна, відсторонення від посад, вилучення документів. Згідно зі статистикою за минулий рік у судах перебувало більше мільйона таких проваджень. Але вони ніколи не потраплять до касаційної інстанції, оскільки ухвали слідчих суддів не підлягають касаційному оскарженню.

Безперечно, в касаційному порядку така кількість зазначених проваджень не може бути розглянута, та в цьому й немає потреби. Проте у цих провадженнях, якщо взяти до уваги практику, яка формується в різних регіонах України, а інколи навіть в одному суді, ми побачимо різні підходи до розгляду таких справ.

Внаслідок цього Верховний Суд постійно чує, що в Україні не забезпечується єдність судової практики. Тому для розв’язання проблеми ми просимо дати нам належний механізм, щоб таку єдність судової практики забезпечити.

Які це можуть бути механізми? Наприклад, підсилення ролі узагальнень практики з конкретними правовими позиціями. Хоча тут нас можуть критикувати за надання порад суддям, що не характерно для касаційної інстанції.

У багатьох країнах існує такий інститут, як «касація в інтересах права», тобто Верховний Суд, коли бачить, що є системна проблема за цілим напрямом проваджень, висловлює свою позицію з певної проблематики. Але тут повинен визначитися законодавець.

Вдосконалення потребує й Кодекс України про адміністративні правопорушення, який діє ще з 1984 року. Хоча й не всі справи за цим кодексом розглядаються судами, але тих, що надійшли до судів – близько 700 тисяч. Водночас слід зазначити, що коли ухвалювався новий КПК України, велика кількість змін була внесена і до КУпАП. Тобто говорити, що законодавство про адміністративні правопорушення у нас зовсім застаріле, також не можна.

Із 1 липня 2020 року нарешті набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (закон про кримінальні проступки). До КПК України внесено цілий розділ щодо провадження у справах саме за проступками. Раніше відповідний законопроєкт проаналізувала Рада Європи і дуже його розкритикувала. Але згодом його доопрацювали та прийняли. Закон повинен був набрати чинності з 1 січня 2020 року, потім цю дату перенесли на 1 липня, і ось нарешті  він запрацював.

На сьогодні я оцінюю співпрацю з Комітетом Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності як продуктивну. Була певна пауза, але фактично всі законопроєкти, які готуються, принаймні в плановому режимі, надходять до Верховного Суду, ми дуже уважно до них ставимося, висловлюємо свою позицію. Інше питання, що не всі наші пропозиції враховуються.

– Останніми змінами до процесуального законодавства були розширені так звані касаційні фільтри. Чи відчуває Касаційний кримінальний суд дію цих змін?

– Ці зміни майже не стосуються кримінального судочинства – законодавець не ввів додаткових обмежень у кримінальний процес.

Як голова ККС ВС і суддя, я оцінюю це позитивно. Кримінальні провадження – це все ж таки окрема категорія справ. Цивільні, господарські, адміністративні справи надзвичайно важливі, але в кримінальному процесі вирішуються такі серйозні питання, як позбавлення волі аж до довічного ув’язнення, тобто питання, які назавжди вирішують долю людини.

Думаю, в кримінальному судочинстві ми не готові до обмежень, які існують в інших юрисдикціях. Більшість кримінальних справ не можна залишати без касаційного перегляду.

Сьогодні в кримінальному судочинстві існує один єдиний «фільтр» – для того, щоб справа потрапила на касаційний розгляд, вона повинна бути переглянута в апеляції.

Чи все тут просто? Із самого початку, коли у 2012 році такий фільтр був запроваджений, виникло багато питань. Наприклад, якщо прокурор подавав апеляційну скаргу, а обвинувачений – ні, чи має обвинувачений право подати касаційну скаргу? Верховний Суд виходить із того, що закон таких обмежень не передбачає. Тобто, якщо будь­-яка зі сторін подала апеляційну скаргу, це дає право іншим учасникам процесу звернутися до касаційної інстанції. Тож у мене немає сумніву в тому, що право на оскарження має існувати.

Загалом із розглянутих по суті судами кримінальних проваджень до касаційної інстанції потрапляє 6–8%. Це свідчить про те, що люди або задоволені результатом розгляду їх справ судами попередніх інстанцій, або, хоч і не задоволені, погоджуються з рішеннями судів, принаймні на рівні апеляційної інстанції. Це більше 90% випадків. Тому фільтр, який діє нині, є достатнім і не потребує розширення.

– Ви згадували, що в липні 2020 року в Україні запрацював інститут кримінальних проступків. Чи готові суди працювати з нововведеннями, які проблеми при цьому виникають?

– Ми готувалися до набрання чинності цими змінами, для зручності суддів зробили порівняльний аналіз старого законодавства й оновленого. Значних відмінностей у загальних підходах я не бачу.

Суди готові розглядати такі провадження, але держава спочатку повинна забезпечити їх хоча б кадровими та фінансовими ресурсами. Суди зіткнулися з проблемою, якої не знали з початку 90-х років: коли немає за що відправити лист і повідомити людей про судове засідання. Якщо буде належне забезпечення, то, безперечно, суди до цього готові.

Хоча питання не таке просте, як здається на перший погляд.

Що являє собою інститут кримінальних проступків? Досить велику кількість кримінальних порушень законодавець визначив як менш тяжкі, відповідно за цими провадженнями можлива спрощена процедура і досудового розслідування, і судового розгляду.

При цьому в нас у законі вже давно працюють кілька механізмів, які дозволяють спростити розгляд справ. Наприклад, це інститут закриття проваджень за примиренням. Далі було запроваджено інститут примирення між обвинуваченим і потерпілим; інститут угод між слідством і обвинуваченим; інститут, який дозволяв, якщо ніхто не заперечує, не досліджувати всіх доказів у справі, а проводити судове засідання за спрощеною процедурою.

Чи приведе це до збільшення навантаження на суди? Якщо спрощується процедура досудового розслідування, то, ймовірніше, будуть завершені кримінальні провадження, і можна прогнозувати збільшення надходжень до судів справ за цими категоріями.

Справ, які розглянуті судами за спрощеною процедурою, в касаційній інстанції поки ще немає.

— За якою процедурою відбувається провадження, якщо особі інкримінують порушення, одне з яких підпадає під кримінальний проступок, а інше – під злочин?

— Такі провадження на стадії досудового розслідування підлягають роз’єднанню і направляються до суду одне за спрощеною процедурою, друге – за звичайною.

У Перехідних положеннях закону про кримінальні проступки визначили процедуру досить чітко. У них зазначено, що справи, які надійшли до суду за старою процедурою з обвинувальним актом і розгляд яких не розпочато, підлягають поверненню прокурорам для їх оформлення відповідно до нових правил. Тобто зараз ці справи повертаються прокурорам, і надійдуть до судів протягом наступного місяця.

Але що робити, якщо провадження, в якому об’єднані  кримінальний злочин і кримінальний проступок, вже розглядається судом, законодавець не роз’яснив, і це доведеться вирішувати на практиці. Сьогодні відповіді на це питання немає. Виходячи з процесуальної економії, спрощеної процедури я тут не бачу.

– До 1 липня цього року за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння на винуватця чекало адміністративне покарання. Потім закон криміналізував таке порушення. Однак уже 3 липня набув чинності інший закон, який скасував кримінальну відповідальність. Як діють суди за таких обставин?

— Всі ми знаємо сумну статистику, яка величезна кількість людей гине на дорогах. Нещодавно в касаційному суді розглянута справа Олени Зайцевої. У цій справі загинуло шестеро людей, які просто очікували громадського транспорту на зупинці. Безперечно, на таку ситуацію неможливо не реагувати.

Законодавець вирішив, що треба підсилювати відповідальність за такі порушення. Можливо, згадана справа чи інші випадки стали підставою для криміналізації статті 130 КУпАП. Вона перейшла до КК України під номером 286-1. Чому потім депутати передумали, можна тільки здогадуватися.

За даними Національної поліції, за короткий період дії кримінальної відповідальності за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння було складено 9 тис. протоколів, треба розуміти, що це 9 тис. кримінальних справ і судимостей. Ми могли дуже швидко збільшити відсоток кримінальних судимостей у країні. Вірогідно, законодавець узяв до уваги цей фактор, а можливо, все ж таки те, що криміналізація згаданої статті призводила до величезного навантаження на органи досудового розслідування. Хоча такі справи розслідувалися за спрощеною процедурою, але це вже не адміністративні протоколи, це вже слідство.

Поки було відтерміновано введення в дію закону про кримінальні проступки до 1 липня, депутати внесли до парламенту новий законопроєкт, який повертає відповідальність за такі діяння із кримінального кодексу до КУпАП. Але проблема полягає в тому, що базовий закон про кримінальні проступки мав набрати чинності з 1 липня, але був підписаний і оприлюднений тільки 3 липня. Таким чином, у законодавстві створилася прогалина: відповідальності в КУпАП уже не було, а в кримінальному кодексі ще не було, оскільки закон про кримінальні проступки набув чинності тільки через три дні.

Через цю прогалину в судах почалися проблеми. Деякі суди вважали, що навіть якщо протоколи складені до 1 липня, відповідальність не настає, оскільки норми в КУпАП вже немає, а закон про кримінальні проступки не набув чинності, тому його неможливо застосувати.

Верховний Суд вважав таку позицію неправильною, тому на звернення суддів висловив свою позицію. На думку Верховного Суду, декриміналізація відповідальності в державі не відбулася. Навпаки, відбулося посилення відповідальності. Тому діяння, які відбулися до 1 липня, мають розглядатися за старою процедурою і оцінюватися як адміністративне правопорушення.

Моя суб’єктивна думка полягає в тому, що відповідальність за правопорушення, які відбулися з 1 до 3 липня, необхідно первинно оцінювати все ж таки за статтею 286-1 КК України саме як кримінальний проступок, але у зв’язку з тим, що статтями 4 і 5 КК України передбачено, що якщо відбулося пом’якшення кримінальної відповідальності за діяння, то із кримінальних проступків вони переходять до адміністративних.

Якщо законодавець знову вирішив повернутися до того, що це адміністративне провадження, то в подальшому повинен бути складений адміністративний протокол, направлений до суду і розглянутий за відповідною процедурою.

Також хотів зазначити, що за діючим законом в КУпАП міра покарання за таке діяння не така вже й маленька.

– Нещодавно Верховна Рада змінила адміністративно-територіальний устрій України, затвердивши новий перелік районів. Відповідно, це вплине на судову систему. Які проблеми бачать судді у зв’язку із цим?

–  Безперечно, вплине.

Є питання щодо організації роботи судів. Якщо об’єднано чотири райони, в них залишається чотири суди. І поки незрозуміло, як буде відбуватися розподіл справ: чи буде враховуватися якась територіальна ознака, чи справи будуть розподілятися на суддів усіх суддів.

Необхідно забезпечити права громадян на участь у судовому засіданні. Якщо проводиться укрупнення районів і відстань до суду для громадян зміниться з 20–30 км до 150–200, це створить їм перешкоди. Інша проблема пов’язана з необхідністю викликати в засідання у кримінальному процесі свідків або потерпілих. І раніше неявка їх до суду через об’єктивні причини затягувала розгляд справ, тепер же ситуація може погіршитися.

Також є проблема, пов’язана із розміщенням тих чи тих слідчих підрозділів на території районних судів. Процесуальне законодавство чітко «прив’язує» місцезнаходження територіального органу до місцезнаходження районного суду. Якщо органи досудового розслідування залишаються там, де були, то виникають певні проблеми.

Але всі ці питання можна врегулювати, продумати, яким чином організувати роботу суду, щоб вона влаштовувала громадян. У Верховній Раді є законопроєкт, згідно з яким до прийняття змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» територіальність розгляду справ залишається незмінною. Думаю, що це добра ідея, оскільки не варто діяти поспіхом, впроваджуючи такі кардинальні зміни.

"Судово-юридична газета"