ЗМІНИ ДО КПК КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ

Питання можливості оскарження повідомлення про підозру дотепер є актуальним. Адже дію нововведень, що допускають таке оскарження, пов’язано з моментом реєстрації самого правопорушення. Чи узгоджується така умова з принципами кримінального процесу та європейськими гарантіями?

КПК v. «Перехідні положення»

З моменту набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом не було передбачено право на оскарження повідомлення про підозру. Проте мали місце поодинокі судові рішення, якими вони скасовувалися.

Під час процесуальної реформи стст.303, 307, 309 КПК було доповнено положеннями, які уможливили оскарження повідомлення про підозру після спливу 2-х місяців з дня її вручення. Водночас п.4 §2 розд.4 закону від 3.10.2017 №2147-VIII установлено, що ці доповнення вводяться в дію через 3 місяці після набрання чинності цим актом. Крім того, вони не мають зворотної дії та застосовуються тільки до проваджень, в яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань після введення в дію цих змін.

Переважна більшість слідчих суддів відстоює позицію, що сторона захисту не має права оскаржити повідомлення про підозру в провадженнях, в яких такі відомості внесені до ЄРДР до 15.03.2018. Проте вбачається, що сторона захисту все ж може оскаржити й таке повідомлення про підозру.

Так, відповідно до ч.1 ст.5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Норми КПК щодо можливості оскарження повідомлення про підозру в скоєнні злочину є чинними. Тому з огляду на ст.5 КПК процесуальна дія повинна проводиться, а процесуальне рішення прийматися згідно з наведеними положеннями. При цьому п.4 §2 розд.4 закону №2147-VIII суперечить ст.5 кодексу.

Водночас ч.3 ст.9 КПК встановлено, що при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому кодексу.

Безумовні гарантії за ЄСПЛ

Крім того, Верховною Радою створено ситуацію, коли фактично існує дві чинні редакції КПК: одна застосовується до проваджень, в яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до реєстру до 15.03.2018, а друга — після цієї дати. При цьому вони передбачають різний обсяг прав сторони захисту, що є порушенням принципу верховенства права, невід’ємною складовою якого є принцип правової визначеності та передбачуваності законодавства.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності.

Так, у рішеннях від 2.08.84 у справі «Malone v. United Kingdom» та від 16.02.2000 у справі «Amann v. Switzerland» ЄСПЛ зауважив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі в разі потреби, за допомогою відповідної консультації, регулювати свою поведінку.

При цьому в рішенні від 21.10.2010 у справі «Дія-97 проти України» Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя й дотримання принципу юридичної визначеності та, на що сторони провадження мають право сподіватися, застосування зазначених положень. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися нею у своїх діях (рішення від 25.11.99 справі «Hashman and Harrup v. The United Kingdom»).

У свою чергу Конституційний Суд у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що «із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці й неминуче призводить до сваволі» (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

Крім того, практика ЄСПЛ виходить з того, що дискримінація особи за будь-якими ознакам не допускається (рішення від 4.10.2012 у справі «Chabauty v. France» та від 3.04.2012 у справі «Van der Heijden v. the Netherlands»). А тому сторона захисту не може мати різний обсяг прав з огляду тільки на дату внесення певних відомостей до ЄРДР.

Таким чином, стороні захисту не потрібно лякатися чергової процесуальної стіни, яка виникла внаслідок недосконалої законотворчості, а на практиці доводити свою правову позицію та змушувати прислухатися до неї слідчих суддів. Урешті-решт це приведе до дотримання прав осіб або змусить законодавця внести відповідні зміни, що враховуватимуть принцип правової визначеності.

Джерело