Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Блог судді Обухівського районного суду Київської області Максима Кравченка спеціально для «Судово-юридичної газети»
4 жовтня 2024 року рішенням Ради суддів України схвалено Правила організації ефективного судочинства у судах першої та апеляційної інстанцій загальної, адміністративної та господарської юрисдикцій, а також рекомендовано судам України опрацювати питання їх впровадження шляхом затвердження на зборах відповідних судів.
Чому впровадження таких правил є важливим як для суддів, так і для учасників судових процесів? Чи обов’язково їх дотримуватись? Які наслідки недотримання? Яка правова природа таких правил? Це забаганка суддів чи цивілізовані професійні стандарти поведінки в суді? Чи життєздатною буде стала європейська практика в сучасних реаліях українського судочинства?
Напередодні початку масового застосування Правил організації ефективного судочинства (далі – Правил) в судах України ці питання цікавлять як самих суддів, так і прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права, що приймають участь у судових процесах. Будемо відверті – ідея запровадження Правил має як прихильників, так і критиків не лише серед професійних юристів, а й серед суддів. Але це характерно для кожної новації, тим паче коли це стосується такої консервативної галузі як юриспруденція. Лише з плином часу доцільність впровадження цієї ініціативи суддів добровільно прийняти на себе певні зобов’язання щодо організації судочинства додатково до норм чинного процесуального законодавства буде оцінена й, сподіваємось, схвально сприйнята юридичною спільнотою.
Важливим є готовність суддів продемонструвати відкритість і прозорість у реалізації власних дискреційних повноважень, що сприятиме передбачуваності судових розглядів та підвищенню рівня довіри суспільства до судової влади.
Навряд чи знайдуться серйозні правники, які б звинуватили суддів Європейського суду з прав людини у свавільності чи зловживанні повноваженнями при вирішенні питань організації судових процедур. При цьому, судові процедури у ЄСПЛ регулюються самим Судом без будь-якого стороннього впливу.
Так, статтею 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод надано повноваження Європейському суду з прав людини самостійно на пленарних засіданнях прийняти Регламент Суду. Регламент Європейського суду з прав людини та поправки до нього, затверджені на пленарному засіданні цього Суду, встановлюють певні правила, унормовують порядок провадження в суді, процедури слухань та інші процесуальні аспекти діяльності Суду. Більш того, відповідно до вказаного Регламенту Голова суду уповноважений видавати практичні рекомендації, які призначені допомагати сторонам орієнтуватися стосовно тих чи інших аспектів процедури їхнього звернення до Суду, що має також сприяти подальшому впорядкуванню цієї процедури та вдосконаленню процесу опрацювання справ у Суді. Наразі в ЄСПЛ такі практичні керівництва визначено щодо подачі заяви до Суду, вимог щодо справедливої сатисфакції, подачі сторонами документів електронним шляхом, процедури письмового провадження тощо.
У Королівстві Нідерландів існує більше двадцяти процесуальних правил, які застосовуються судами для різних видів процедур, зокрема для звичайних цивільних, апеляційних, районних судів, щодо спрощеного провадження, сімейного і петиційного провадження, невеликих позовів, адміністративного провадження, кримінального провадження тощо. Повноваження затверджувати і вносити зміни до таких правил належать зборам суддів. Правила не є законодавством, є м’яким правом (гайдлайнами), певною джентельменською угодою, однак їх дотримання суддями, адвокатами і прокурорами обумовлюється високими стандартами професійної етики, а їх застосування на практиці за декілька десятків років наочно довело доцільність їхнього впровадження, оскільки сприяло покращенню ефективності судочинства. Правомірність застосування вказаних процесуальних правил судами було підтверджено рішеннями Верховного суду Нідерландів та Касаційного суду.
Подібні правила ефективного судочинства декілька років тому впроваджені у Боснії і Герцеговині.
Правила організації ефективного судочинства можна віднести до норм м’якого права (англ.- soft law), оскільки їх дотримання не є обов’язковим для суддів та учасників судових процесів, вони не створюють підстав для покарання у випадку недотримання, однак визначають певні юридичні наслідки.
Правила можуть слугувати допоміжним джерелом матеріального права (нарівні із нормами природного права, доктринами, нормами моралі, професійними стандартами) і прямо не передбаченим процесуальним законом джерелом процесуального права (нарівні із процесуальними (судовими) звичаями, судовою практикою).
На початку ХХ сторіччя науковець, юрист, ректор Чернівецького університету Євген Ерліх писав: «Право в будь-якому разі містить прогалини, а суддівський розсуд покликаний заповнювати ці прогалини».
Правова природа Правил базується на дискреційних повноваженнях суду. Створення Правил саме суддями відповідає принципу jura novit curia – «суд знає закони», оскільки судді, визначаючи порядок реалізації ними дискреційних повноважень, не потребують згоди або дозволу учасників процесів, однак останні можуть оскаржити відповідне рішення, якщо їхні права внаслідок застосування цих правил були непропорційно порушені.
Правила організації ефективного судочинства розроблені на підставі статей 1, 3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», норм Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Рекомендацій CM/Rec (2010) № 12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року щодо суддів, виходять з принципу верховенства права та не суперечать чинному законодавству, відповідно до якого суд вирішує справи, запроваджуючи єдині стандарти вирішення процесуальних питань, які оформлюються ухвалами і зазвичай приймаються із застосуванням суддівського розсуду.
Необхідними передумовами ефективного судочинства є добросовісне використання учасниками справи процесуальних прав (недопущення зловживання цими правами), добросовісне виконання встановлених законом обов’язків, дотримання всіма суб’єктами судового провадження етичних норм. Здійснюючи свою діяльність на професійній основі судді, адвокати та прокурори зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти процесуальної поведінки.
Правила організації ефективного судочинства покликані напрацювати й уніфікувати певні критерії та алгоритми поведінки в суді, професійні стандарти, що можуть враховуватись при прийнятті суддями процесуальних рішень, відносяться до сфери судової дискреції, однак не є нормами права і не змінюють норм чинного процесуального законодавства.
З 2018 року на території Одеської області рішенням Ради суддів України було запроваджено пілотний проєкт, в межах якого судами спільно із адвокатами та прокурорами було розроблено, а судами розпочато застосування Правил організації ефективного судочинства у кримінальному та цивільному судочинстві. Вказані правила були застосовані одеськими судами принаймні більш ніж у 15 тисячах судових рішеннях, що містяться у ЄДРСР. Успішні результати пілотування дали підстави для залучення до цієї ініціативи всіх судів України.
Важливим на початкових етапах застосування судами Правил є інформування учасників судових розглядів про те, що суд буде застосовувати їх при відправленні правосуддя, оскільки це надасть можливість учаснику процесу обрати певний спосіб реалізації процесуальних прав, спрогнозувати наслідки вчинення або ж невчинення певних процесуальних дій, отже судовий процес стане більш передбачуваним і зрозумілим. Ефективним прикладом такого інформування може слугувати, зокрема, зазначення відомостей про їх застосування судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Дотримання запропонованих Правилами алгоритмів зможе пришвидшити судові процедури, скоротити строки розгляду справ і, як наслідок, сприятиме кращій ефективності правосуддя, зменшенню надмірного навантаження на суддів в умовах гострого кадрового голоду. Поряд із тим, недотримання учасником процесу напрацьованих Правилами алгоритмів і критеріїв може мати наслідком висновок суду про зловживання процесуальними правами, а у суддів з’являється додатковий інструментарій для протидії таким зловживанням.
Для суддів будуть корисними напрацьовані у Правилах критерії вирішення процесуальних питань за наявності «сірих зон», прогалин чинного законодавства, які можуть використовуватись для більш чіткої аргументації при вмотивуванні певного процесуального рішення, що потребує застосування судової дискреції.
