Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Стаття Олега Васьковського, секретаря судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для видання "Юридична практика"
Індикатором стану економіки країни є кількість проваджень про банкрутство. Спочатку пандемія, а тепер повномасштабна збройна агресія росії згубно впливають на український бізнес, його ділову активність та перспективи для розвитку. Як наслідок – юридичні та фізичні особи вимушені вдаватися до інструментів, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ), для того щоб відновити свою платоспроможність або ж визнатися банкрутом із метою задоволення вимог кредиторів.
У 2022 році в Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду розглянуто майже 7,2 тис. процесуальних звернень (при цьому на розгляді перебувало 7 тис. звернень, з яких надійшли для розгляду 6,8 тис. звернень). Із них судовою палатою для розгляду справ про банкрутство розглянуто 1,9 тис. процесуальних звернень. Оскільки широкомасштабна війна триває, за прогнозами кількість справ про банкрутство буде лише збільшуватися.
Саме тому важливо забезпечувати однакове застосування норм права та формувати єдину правозастосовну практику у сфері банкрутства (неплатоспроможності). Одним із таких інструментів є передання справи на розгляд спеціалізованої судової палати Верховного Суду. У 2020 році судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС розглянула з прийняттям постанов 12 справ; у 2021 – 23 справи; у 2022 – 9. У 2023 році судова палата прийняла дві постанови, а вісім справ ще перебувають на розгляді.
Далі хочу зупинитися на найголовніших правових позиціях, які є важливими для єдності судової практики.
Принцип «концентрації» спорів у межах банкрутства
Однією із важливих новел КУзПБ стало те що, за умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника вирішення усіх майнових спорів з вимогами до нього здійснюється у межах справи про банкрутство задля судового контролю за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів та відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Йдеться про принцип «концентрації» всіх спорів у межах справи про банкрутство. Виправданість такого підходу обумовлена особливостями судового провадження у справі про банкрутство. Протилежний підхід у розгляді таких спорів створив би занадто багато ризиків для повноти розрахунків із кредиторами та строків банкрутства.
За останні роки вже сформувалася стала судова практика з цього питання. Зокрема, Велика Палата ВС у постановах від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б виснувала, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Варто навести й постанову ВП ВС від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), в якій, вирішуючи виключну правову проблему щодо того, в якому суді підлягає розгляду майнова вимога особи, відносно якої суд відкрив провадження у справі про банкрутство, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення: у господарському суді у межах провадження у справі про банкрутство чи у суді адміністративному, Суд зазначив, що з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та низки немайнових вимог у межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції. Це зроблено задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) унаслідок такої процедури, що в підсумку призведе до закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.
Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за результатами його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні ст. 190 ЦК України є майном боржника.
Водночас, визначаючи виключну підсудність у справах з участю боржника, необхідно звернути увагу на таке. У процесуальному аспекті основним нормативним актом господарського судочинства є ГПК України, який визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Згідно з ч. 9 ст. 30 ГПК України справи, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцем перебування боржника. Однак згідно з ч. 5 ст. 30 ГПК України спори, у яких відповідачем є КМУ, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, НБУ, Рахункова палата, Верховна Рада АРК або Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду. Тож якщо у справі відповідачем визначено Міністерство юстиції України, то в силу ч. 5 ст. 30 ГПК України така справа підлягає розгляду Господарським судом міста Києва (постанова КГС ВС від 21.04.2021 у справі № 910/12641/19).
КГС ВС у постановах від 12.01.2021 у справі № 916/97/20, від 08.02.2023 у справі № 908/3057/21 (908/213/22) вказав на те, що визначені ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій в порядку ст. 7 КУзПБ за результатами розгляду спорів, стороною в яких є боржник, оскаржуються в касаційному порядку за правилами ГПК України без будь-яких особливостей, встановлених ст. 9 КУзПБ. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження, та оскаржуються в порядку, встановленому ГПК України з врахуванням особливостей ст. 9 КУзПБ. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство.
Тож з огляду на наведене слід розмежовувати строк розгляду основної справи про банкрутство та строки розгляду окремих спорів, що розглядають відповідно до ст. 7 КУзПБ. При цьому варто враховувати імперативний припис ч. 5 ст. 9 КУзПБ, відповідно до якого оскарження судових рішень у процедурі банкрутство не зупиняє провадження у справі про банкрутство. Однак це не стосується справ позовного провадження, розгляд яких здійснюється за правилами ГПК України.
Банкрутство юридичних осіб
Свого часу дуже дискусійним було питання щодо зняття арештів та заборон, накладених на майно боржника судами під час здійснення кримінального та/чи цивільного провадження. Врешті судова палата дійшла висновку, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, чи інші обмеження щодо розпоряджання майном такого боржника, за винятком арештів чи інших обмежень щодо розпоряджання майном такого боржника, накладених судовими органами для захисту суспільних відносин у публічній сфері.
Накладення арештів на майно боржника чи інших обмежень щодо розпоряджання майном боржника, визнаного банкрутом, для забезпечення приватноправових інтересів третіх осіб має тягнути за собою скасування таких арештів чи інших обмежень щодо розпоряджання майном боржника.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, наділений процесуальними повноваженнями скасовувати арешт або інші обмеження щодо розпоряджання майном боржника, накладені судами інших юрисдикцій, для забезпечення приватноправових інтересів третіх осіб (постанова КГС ВС від 16.10.2018 у справі № Б-50/112-09).
У справі № 910/4475/19 судова палата визначила сукупність умов, за яких особа набуває статусу конкурсного кредитора (сторони, учасника провадження у справі про банкрутство) з повним обсягом процесуальної дієздатності, зокрема правом оскарження судових рішень (постанова КГС ВС від 16.07.2020).
У справі № 10/5026/995/2012 (постанова КГС ВС від 11.02.2020) розглядалося питання щодо застосування у справах про банкрутство загальних норм про позовну давність, зокрема щодо початку її перебігу за заявами арбітражного керуючого (ліквідатора), зупинення на період дії мораторію та поважності причин пропуску позовної давності. Основними тезами є, по-перше, те, що суб’єктом прав є боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності за такими заявами, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатися боржник в особі уповноваженого органу. По-друге, в спорі, який вирішується у справі про банкрутство, обставини відкриття провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі собою (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатися судами як виняток, свідчити про об’єктивність перешкоди для заявника звернутися до суду за захистом порушеного права у межах позовної давності і, відповідно, бути поважною причиною пропуску цього строку.
На розвиток застосування норм про позовну давність у справі про банкрутство КГС ВС прийняв постанову від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15, в якій сформульовано висновок, що стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпоряджання майном боржника, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника.
З дня введення в дію КУзПБ актуальним стало питання щодо застосування положень ст. 41 Кодексу, а саме задоволення забезпечених вимог кредиторів після спливу 170 календарних днів з дня ведення процедури розпоряджання майном боржника. У постанові КГС ВС від 22.09.2021 у справі № 905/1923/15 судова палата виснувала, що після спливу 170 днів із дня запровадження процедури розпоряджання майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про запровадження процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.
Банкрутство держпідприємств
Окремо варто звернути увагу на правові позиції у справах про банкрутство державних підприємств.
Так, у постанові КГС ВС від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012 судова палата зазначила, що вимога ч. 5 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо припинення (закриття) провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більш ніж 50% акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника, є імперативною, самостійно застосовується у передбачених нею випадках у справах про банкрутство, не ставить обов’язковість припинення провадження у справі про банкрутство в залежність від наявності будь-яких умов та є достатньою правовою підставою для припинення/закриття провадження у справі про банкрутство.
Для прийняття рішення про закриття/припинення провадження у справі про банкрутство боржника на підставі ч. 5 ст. 12 зазначеного закону на будь-якій стадії провадження у справі, незалежно від того, яка судова процедура банкрутства застосовується до боржника і на яких стадіях розгляду перебуває справа про банкрутство (розпоряджання майном, санація, ліквідація), необхідним і достатнім є лише встановлення судом, на підставі поданих сторонами доказів у справі, обставин належності державі Україні прямо або опосередковано більш ніж 50% акцій (часток) цього боржника, та чинності (на час ухвалення відповідного судового рішення) прийнятого компетентним органом рішення про приватизацію боржника.
У постанові КГС ВС від 18.11.2021 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817 судова палата вказала на те, що встановлені п. 2 розд. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» № 145-ІХ (набрав чинності з 20.10.2019) обмеження щодо застосування у справі про банкрутство процедур санації та ліквідації не поширюється на боржників – Державні підприємства, щодо яких процедури санації/ліквідації у справах про банкрутство застосовані до набрання чинності цим законом.
Тому вони не застосовуються як підстава для закриття провадження у відповідній справі про банкрутство, а провадження продовжується відповідно до застосованої у справі до набрання чинності цим законом судової процедури (санації/ліквідації), з урахуванням частини 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ. У зв’язку з цим, судова палата відступила від протилежної правової позиції, викладеної в постанові КГС ВС від 20.10.2020 у справі № 916/61/13-г.
Відновлення платоспроможності фізичних осіб
З уведенням у дію КУзПБ запроваджено новий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, фізичної особи – підприємця. Він не є тотожним за метою і механізмом реалізації до інституту банкрутства юридичних осіб.
Звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичної особи, по суті, є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов’язання боржником. У зв’язку з цим кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду. При цьому на господарський суд покладається обов’язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з’ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство. Враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, це має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.
Проте за змістом приписів книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа – боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов’язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Водночас судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у постанові від 26.05.2022 у справі № 903/806/20 сформулювала принцип добросовісної поведінки боржника – фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов’язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об’єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
У постанові від 22.09.2022 у справі № 916/2372/20 КГС ВС зазначив, що реалізація обов’язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі надавати достовірну інформацію про все наявне майно, доходи та витрати боржника та членів його сім’ї, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи.
Щодо поняття «член сім’ї боржника» у справах про неплатоспроможність фізичних осіб судова палата КГС ВС у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20 виснувала, що до членів сім’ї такого боржника в обов’язковому порядку відносять його дітей (у тому числі повнолітніх), батьків та осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, незалежно від того, що вони не проживають з ним спільно, не пов’язані спільним побутом і не мають взаємних прав та обов’язків.
У постановах КГС ВС від 08.12.2022 у справі № 916/1941/21, від 17.01.2023 у справі № 916/2468/21 йдеться про те, що спеціальним законом, яким є КУзПБ, імперативно визначено, що декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім’ї.
Тож, звертаючись із відповідною заявою до суду, фізичній особі – боржнику слід уважно та ґрунтовно висвітлювати інформацію у деклараціях щодо себе та членів своєї сім’ї, оскільки неправильне, неповне та недостовірне висвітлення такої інформації є однією з підстав для відмови у відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Наприклад, відсутність інформації про членів сім’ї боржника не може вважатись «певними неточностями» в декларації про майновий стан, оскільки відсутність такої інформації позбавляє можливості суд визначити обсяги майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, а також позбавляє керуючого реструктуризацією можливості встановити шляхи реструктуризації боржника та в подальшому задовольнити грошові вимоги кредиторів.
Актуальним, на мій погляд, є питання щодо подальших процедурних дій суду в разі, якщо після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи конкурсні кредитори не подали у визначений законом строк заяв з грошовими вимогами до боржника. У вирішенні цього питання слід звернутися до постанови КГС ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство від 05.10.2022 у справі № 921/39/21, в якій зазначено, що відсутність заявлених у визначений законом строк вимог конкурсних кредиторів не є підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи – боржника у попередньому засіданні суду, оскільки не спростовує наявності ознак неплатоспроможності такої особи чи загрози її неплатоспроможності. У такому випадку господарський суд за результатами попереднього засідання виносить ухвалу, якою, по-перше, зобов’язує керуючого реструктуризацією боргів боржника письмово повідомити кредиторів щодо правових наслідків неподання ними заяв із грошовими вимогами до боржника; по-друге, призначає судове засідання для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури чи про закриття провадження у справі.
Також одним із поширених питань розгляду судами є узгодження між боржником та кредиторами плану реструктуризації. Доволі часто виникає ситуація, коли запропонований боржником план реструктуризації не влаштовує одного з кредиторів. Надалі це призводить до оскарження у судовому порядку процесуальних рішень як щодо затвердження такого плану, так і щодо переходу від процедури реструктуризації до визнання боржника банкрутом та впровадження процедури погашення боргів боржника.
У цьому контексті потрібно згадати про постанову судової палати КГС ВС від 26.05.2022 у справі № 903/806/20, у якій йдеться про те, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців із дня запровадження процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до ч. 11 ст. 126 КУзПБ. Сам собою факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов’язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже за змістом ч. 11 ст. 126 КУзПБ у такому разі закриття провадження у справі є лише одним з варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху справи.
Важливою є правова позиція щодо процесуального правонаступництва у зв’язку зі смертю фізичної особи – підприємця, визнаної банкрутом. У постанові від 02.02.2023 у справі № 5023/1668/12 КГС ВС дійшов висновку, що спільне застосування загальної (ст. 52 ГПК України) та спеціальної норми (ст. 43 КУзПБ) є неможливим з огляду на безумовну пов’язаність статусу фізичної особи – підприємця з конкретною фізичною особою, що унеможливлює автоматичний перехід до спадкоємців цього статусу в разі смерті такого суб’єкта підприємницької діяльності. Тому правильним у такому випадку є закриття провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст.231 ГПК України.
Принцип строковості
Як уже згадувалося, ще до початку повномасштабного вторгнення російської федерації держава Україна пережила складні часи внаслідок поширення коронавірусної хвороби COVID-19. Це призвело до необхідності прийняття низки законодавчих нововведень, зокрема у сфері банкрутства (неплатоспроможності).
Так, у п. 12 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ законодавець, зокрема, унормував, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, суд за клопотанням комітету кредиторів, кредитора, арбітражного керуючого чи з власної ініціативи може продовжити строки проведення попереднього засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність), звернення у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником, дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, оголошення про проведення першого, повторного та/або другого повторного аукціону, виконання плану санації чи реструктуризації боргів боржника, процедури розпоряджання майном, ліквідації, реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.
Тож з огляду на зазначене, а також враховуючи проблеми, пов’язані із запровадженням воєнного стану та окупацією територій, загальні строки здійснення процедур банкрутства дещо збільшилися.
Водночас із метою недопущення порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод КГС ВС неодноразово наголошував у своїх постановах на необхідності розгляду справ про банкрутство упродовж розумного строку. Суд звертав увагу, що КУзПБ закріплено принцип строковості судових процедур у справі про банкрутство, який полягає в тому, що кожна судова процедура у справі може здійснюватися, а дії учасників справи – мають реалізовуватися в межах строку, визначеного цим Кодексом для такої процедури. Оскільки судові процедури банкрутства є строковими, учасники у справі про банкрутство, яким, зокрема, є арбітражний керуючий, мають належним чином користуватися наданими КУзПБ правами та власними повноваженнями сприяти дотриманню визначених цим Кодексом строків судових процедур задля дотримання завдань банкрутства та зменшення негативних наслідків надмірної тривалості цих процедур як для кредиторів, так і для боржника. Як приклад можна навести постанови від 14.07.2022 у справі № 925/409/20, від 13.12.2022 у справі № 904/4608/21.