— Це питання не ВРП, а загальної побудови органів державної влади як такої. Збалансування функцій органів держави в межах Конституції. Якщо ми стоїмо на позиції, що судова влада є повністю автономною, то тоді, з моєї точки зору, виконавче провадження має контролюватися судами, а не адміністративним органом. І питання реформування, зміни, удосконалення законодавства має виходити від парламенту, від ВРП, від судових установ.

Мін’юст виконує специфічну функцію. Наприклад, якщо йому віддали пенітенціарну систему та все інше, він повинен займатися своїм напрямом. Але ми перебуваємо в такій собі змішаній системі: суди виносять рішення, а Мін’юст їх виконує. Тому потрібна координація, і кожен має відповідати за свій напрям роботи, що має виражатися в конкретних результатах.

Про реєстр виконавчих документів говоримо вже протягом року. Пояснили 4 рази, звернули увагу, що на базі одного закону «Про реєстр виконавчих документів» його реалізувати неможливо. Що треба зробити? Унести зміни до процесуальних кодексів. Крім того, дотепер чекаємо закону про документи.

— Що, на вашу думку, заважає Мін’юсту? Чи це саботаж, якщо дійсно достатньо написати одне речення та подати його через Кабінет Міністрів до Верховної Ради? За цим стоять якісь інші інтереси?

— У мене аналогічне запитання. Я цього дотепер не можу осягнути. Може, у мене не такий обсяг державного сприйняття. Мені важко відповісти, чому цього не можна реалізувати. Тому ми й створили координаційний комітет, бо тепер це єдиний спосіб спілкування, який в принципі є між органами державної влади.

Що стосується «навмисності», то це не так. Це, певно, правова традиція: є як є, буде проблема — будемо вирішувати. Це такий підхід: мовляв, проблема ж не наша…

— І при цьому міністерство створює якісь власні грандіозні проекти. Дивишся, як їх репрезентують — масштаб просто вражає. Але що за ними стоїть…

— Я на прикладі реєстру виконавчих документів показав, що треба зробити: як зекономити гроші, де знайти фінансування. Усе дуже просто. Не потрібно якихось кардинальних змін.

Спростити його можна — відмовитися від наказів, додаткових паперів. Це, по-перше, економія паперу, а по-друге, економія часу судді, виконавця й контролера. Я ж не просто задав запитання, а спитав: як контролювати. І на це ніхто не відповів. Тому що вони над цим навіть не замислюються. Прикро, коли люди, які реформують, не розуміють, що вони реформують.

— А ви не пропонували їм якийсь проект закону? Який їм можна було б просто дати, вони б його погодили й направили до парламенту.

— Якщо брати на себе таку персональну ініціативу… У ВРП немає навіть такої можливості. Ми можемо тільки аналізувати. Але, думаю, урешті-решт після консультацій із судами самі запропонуємо парламенту редакцію такого законопроекту. Щоправда, так склалося, що ВР не завжди або взагалі не реагує на ВРП. Натомість Мін’юст заперечує проти надання нам права законодавчої ініціативи. Дотепер не можу зрозуміти чому.

— Запропонувати редакцію закону було б доцільно. Тим більше, якщо ви кажете, що в Мін’юсті не розуміються на проблематиці судочинства.

— Ми можемо все зробити. Утім, можу продемонструвати, як це буде, на дуже простому прикладі. Висновки ВРП щодо законопроектів, які стосуються незалежності судової влади, є обов’язковими до розгляду парламентом. Ми ініціювали перед ВР зміни до її регламенту, які мають вирішити дуже просте технічне питання — розміщення в картці законопроекту висновку ВРП. Знаєте, скільки просимо це зробити? Півтора року! Кожен другий місяць отримуємо відповідь: «Наразі немає технічної можливості». Тобто немає технічної можливості включити висновок ВРП до переліку документів, просто додавши їх до тих же експертних висновків, що наводяться в картці проекту?! Мовляв, потрібні зміни в законі…

— І не треба жодного програмного забезпечення?

— Так. Просто треба внести один рядок у Регламент ВР. І кожен народний депутат, окрім висновку експертів ГНЕУ, буде читати також висновок ВРП щодо законів, які стосуються судової влади. У чому геніальність або масштабність такої зміни — я не знаю.

— Вони, мабуть, думають, що ви ходите на комітети й там транслюєте свою позицію. Звісно, цього не достатньо.

— Абсолютно з вами згоден. Тільки в законі написано не «транслювання позиції в комітеті», а «розгляд висновку ВРП». Адже член ВРП може бути в емоціях, може не розуміти проблеми, може мати свою точку зору. Це нормально, проте має бути оприлюднена позиція Ради.

— Так, але треба, щоб там її почули та відобразили хоча б у висновку профільного комітету.

— Звісно. Я тільки-но показав, як органи державної влади розуміються на питаннях судової влади. Начальник департаменту кримінальної юстиції не розуміє, як виконуються виконавчі документи. Але розповідають, як потрібно здійснювати публічний розгляд кримінальних справ. Я минулого разу запитав: а справи про тероризм, про насильницькі злочини ви також будете розглядати публічно, для громадськості?

«В Україні буде суд проти України. Чудова ідея, як на мене!»

— До справ про тероризм вони навіть адвокатів не будуть долучати, тому що це державна таємниця. І взагалі, там ніякої лінії захисту не буде.

— Офіс Президента тільки зараз підняв питання про військову юстицію. Ми на це звертали увагу ще 4 роки тому. Це питання щодо конфліктів на територіях, де відбуваються воєнні злочини, злочини проти людяності. Такі справи не повинні розглядати загальні суди.

— Звучать ідеї створити суд спеціально для Національного банку, для інших категорій справ. Незрозуміло, чому за 7 років не відновлені військові суди чи бодай судові палати в межах існуючої системи.

— Нагадаю, що, за Конституцією, спеціалізовані суди заборонені. Тому що вони є надзвичайними. А надзвичайні суди, такі як трибунали, у демократичних державах заборонені. Бо мають політичну забарвленість. До речі, є й інші ідеї, ще кращі: створення суду про визнання й виконання іноземних судових рішень.

— Це буде суд проти України?

— Абсолютно точно: в Україні буде суд проти України. Ще й із залученням іноземних суддів. Чудова ідея, як на мене!

— З такою концентрацією міжнародних експертів це взагалі суд, на який вони б, мабуть, воліли кинути усю свою увагу, кошти й сили.

— А тепер зверніть увагу: навіть у Радянському Союзі у 1932—1936 роках була створена Зовнішня торгово-економічна комісія як міжнародний комерційний арбітраж. І цей суд пропонується замість міжнародного комерційного арбітражу.

Потрібно розуміти, що держава не може дозволяти створення установ поза своїм суверенітетом. Принаймні мене так учили, коли я здобував диплом з міжнародного права. Тільки в тому випадку, якщо держава є переможена, агресором створюються надзвичайні суди. Як свого часу щодо Німеччини, Руанди, Біафрі, Косова, Сербії, Хорватії. А ми самі себе хочемо назвати переможеними… Так не повинно бути в незалежній країні.

Газета "Закон і Бізнес"