Андрій Гапонов, заступник голови Донецького апеляційного суду, спеціально для «Судово-юридичної газети»

Цивільний процесуальний кодекс України у статті 2 визначає завдання цивільного судочинства, якими є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто, законодавцем чітко вказується на неупереджений та своєчасний розгляд цивільних справ.

Метою цієї статті є розгляд питання своєчасності розгляду справ.

Діючий Цивільний процесуальний кодекс України чітко регламентує дії як учасників процесу, так і суду (судді), на кожному етапі розгляду справи, від подачі до суду заяви (позовної заяви) до прийняття рішення судом, а також процедури апеляційного та касаційного оскарження.

Приводом для написання цієї статті став розгляд конкретної цивільної справи.

Так, місцевим судом за заявою Особи 1 ухвалене рішення про визнання Особи 2 недієздатною та встановлення над нею опіки.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Особа 1 є двоюрідною племінницею Особи 2. Особа 2 відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи страждає хронічним душевним захворюванням: шизофренія параноїдна, зі стабільним емоційно-вольовим дефектом особистості. За своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, потребує опіки.

Особа 2 уклала договір з адвокатом, який діючи в її інтересах, склав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду першої інстанції.

Апеляційним судом при розгляді справи (в частині правового обґрунтування) було встановлено, що заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відповідно до ч. 1, 3 ст. 296 ЦПК України, може бути подано членами її сім'ї, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом із надання психіатричної допомоги.

Перевіривши надані Особою 1 документи на підтвердження міри споріднення з Особою 2, було встановлено, що не знайшла свого підтвердження не тільки заявлена у заяві міра спорідненості, а і взагалі будь-яка міра споріднення з Особою 2.

Відповідно до положень статей 2, 3 СК України, Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини, щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. СК регулює сімейні, особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому. СК регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний Суд України у рішенні № 5рп/99 від 03 червня 1999 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини четвертої і п’ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї») вирішив, що близькими родичами є рідні брати, сестри, онуки, дід, баба, іншими родичами є неповно рідні брати, сестри; зять; невістка; вітчим; мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші.

Отже, системний аналіз норм Сімейного кодексу України та рішення Конституційного Суду України дає можливість прийти до висновку, що Особа 1 не є членом сім’ї чи близьким родичем Особи 2, відносно якої нею подано заяву про визнання недієздатною та встановлення опіки. 

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має право її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Але при наявності підстав для повернення заяви, місцевим судом було відкрите провадження у справі.

Якщо провадження у справі відкрито без додержання норм ЦПК України, для того, щоб можливо було усунути судову помилку, логічним кроком було би прийняти рішення про закриття провадження по справі.

Стаття 255 ЦПК України регламентує підстави закриття провадження у справі.

Але такої підстави для закриття провадження у справі, як подання заяви особою, яка не має право її підписувати, вказана норма не має.

Стаття 257 ЦПК України також не містить такої підстави для залишення позову без розгляду.

Таким чином, чинний ЦПК не містить норми про закриття провадження або залишення позову без розгляду, у разі відкриття провадження за заявою, що підписана особою, яка не має право її підписувати.

Таким чином, справу необхідно розглянути по суті та прийняти відповідне рішення.

Отже, це є недоліком, оскільки впливає на своєчасність розгляду справи і у розумінні статті 2 ЦПК України, і у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині розумного строку розгляду.

Враховуючи викладене, є необхідним доповнити ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яка регулює підстави закриття провадження у справі, пунктом 9 наступного змісту: заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має право її підписувати.

«Судово-юридична газета»