Нещодавно оприлюднені результати соціологічного дослідження «Ставлення громадян України до судової системи», проведеного Центром Разумкова, засвідчили, що на рівень довіри до судів впливає рівень довіри до інституцій державної влади загалом. Також цей рівень залежить від того, з яких джерел громадяни отримують інформацію про роботу судів.

Дослідженням встановлено, що на формування громадської думки про діяльність судів визначальний вплив мають засоби масової інформації. Для більшості громадян ЗМІ є єдиним джерелом, з якого вони дізнаються про роботу судів і якому переважно довіряють. Тож коли інформаційне поле перенасичене негативом, суб’єктивними твердженнями про судові рішення, популістичними заявами щодо суддів, безпідставними звинуваченнями, марно сподіватися на об’єктивне сприйняття суспільством роботи судів. Огульна критика та маніпуляції даються взнаки – формується атмосфера всезагальної недовіри, реальних підстав для якої насправді не так вже й багато.

Результати того ж самого соціологічного дослідження доводять, що власний досвід руйнує стереотипи. Порівняння результатів опитувань на виході з приміщень судів (коли респонденти оцінювали діяльність судів саме у день проведення опитування) з результатами загальнонаціонального опитування (коли респонденти-учасники судових засідань, оцінювали свій досвід за два попередні роки) показує, що практично за всіма аспектами оцінки діяльності судів опитаними на виході з приміщень судів є кращими, ніж оцінки учасників загальнонаціонального опитування.

Серед громадян, які мають нещодавній досвід спілкування з судами, переважає довіра до системи правосуддя: баланс довіри до судів в цілому є позитивним, тобто число опитаних, які довіряють судам (48,0%) було вищим, ніж число тих, хто не довіряє (41,6%). Ще вищою є довіра громадян, які контактували з судами, до місцевих судів: довіру місцевим судам висловили більшість опитаних – 54,4%, недовіру – 34,9%.

Більшість тих, хто звертався до суду і мають власний нещодавній досвід участі у судовому процесі, довіряють судам і вважають їхні рішення законними і справедливими. І за результатами загальнонаціонального опитування (серед респондентів, які мають досвід взаємодії з судами), і за результатами опитування на виході з приміщень судів більшість опитаних вважає, що рішення суду було законним і справедливим. Оцінюючи різні аспекти діяльності суду, частіше респонденти за всіма показниками висловили задоволеність, ніж незадоволеність. У 2020 р. вперше частка тих, хто вважає, що рішення були законними і справедливими, перевищила частку тих, хто думає інакше. Політикам доцільно було б, обґрунтовуючи свої судженнях про суди і суддів та потребу у реформах, спиратися саме на точку зору тих, хто безпосередньо відвідував суди, брав участь у судовому процесі і має власні, а не нав’язані уявлення.

Опитування поставило під сумнів твердження, яке активно тиражується як аксіома: всі судді залежні і виконують чиюсь волю. Cеред респондентів, які були опитані на виході з судів, 42,3% вважають, що сьогодні судді в Україні є незалежними, протилежної точки зору дотримуються 43,4%.

У порівнянні з 2017 роком знизилася з 37,7% до 28,5% кількість тих, хто вважає, що для забезпечення незалежності судді мають обиратися громадянами. Зросла порівняно з 2017 роком (з 16,8% до 28,5% опитаних) частка тих, хто вважає, що судді повинні призначатися Вищою радою правосуддя (або іншим незалежним суддівським органом). Серед тих, хто вважає, що сьогодні судді є незалежними, порівняно з тими, хто дотримується протилежної точки зору, меншою є частка тих, хто виступає за обрання суддів громадянами (відповідно 23,3% і 32,9%), і більшою є частка тих, хто виступає за їх призначення Вищою радою правосуддя (відповідно 39,2% і 26,7%) та Президентом (відповідно 9,0% і 2,7%).

Розвінчують результати опитування ще один міф – про одностайну підтримку обов’язкового залучення представників громадського сектору до проведення кваліфікаційного оцінювання та конкурсних процедур щодо суддів. Майже 19% опитаних на виході з приміщень судів вважають, що вони не повинні долучатися до цих процесів. 49,3% опитаних за загальнонаціональною вибіркою і 40,2 % опитаних на виході з приміщень судів вважають, що громадськість має  відігравати лише допоміжну роль, 15,5% і 18,9% – що її взагалі не потрібно долучати до відбору на посаду судді, 14,1% і 15,7% – що її голос має бути вирішальним. Серед опитаних на виході із судів порівняно з 2019 р. знизилася частка тих, хто вважає, що вони повинні відігравати вирішальну роль, і зросла частка тих, хто взагалі проти залучення громадськості.

Не отримує однозначного схвалення громадян також ідея залучати міжнародних експертів для призначення всіх суддів в Україні. Проти цього висловилися 37% опитаних за загальнонаціональною вибіркою. 42,1% підтримали таку пропозицію,   20,9% – сказали, що важко відповісти. Відповідаючи на запитання про участь іноземних експертів у процедурах призначення суддів в Україні чи перевірки кандидатів на посади членів Вищої ради правосуддя або Вищої кваліфікаційної комісії суддів, 29,7% респондентів зазначили, що до виконання цих функцій не потрібно залучати іноземних експертів за жодних умов;  21,7% – лише за умови володіння ними українською мовою та досконалого володіння українською юридичною термінологією; 29,4% − навіть якщо іноземні експерти не володіють українською мовою та українською юридичною термінологією.

Результати опитування засвідчили, що громадяни переконані у необхідності системного підходу до реформування. Вони вважають, що успішність судової реформи залежить від комплексного впливу низки чинників: суспільно-політичних змін, реформи органів державної влади, виконання судових рішень, зміни правосвідомості громадян, реформування прокуратури, органів досудового слідства, правничої освіти, адвокатури, запровадження єдиних стандартів правничої професії. Підтримка змін найчастіше вмотивована необхідністю покращення системи правосуддя, подолання корупції, забезпечення верховенства права і справедливості.

Відновити довіру до судової влади вкрай важливо. І це спільна справа. Адже у звіті за результатами дослідження зазначається, що з високою імовірністю можна припустити: низький рівень довіри до судів є наслідком вкрай низького рівня довіри до державних органів у цілому – державному апарату не довіряють 76,6% опитаних. Тому й працювати над покращенням показників слід всім разом. Надмірна критика, реформаторські експерименти і переслідування в залежності від політичної кон’юнктури – не той шлях, який призведе до підвищення довіри до всіх державних інституцій. Тільки згуртована робота представників всіх без винятку гілок влади сприятиме розбудові правової держави.

Світлана Шелест, член Вищої ради правосуддя