Олександра Жуковська, суддя-спікер Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, поділилася власним баченням виходу із кадрової кризи в судах під час II Національної дискусії «Доступ до правосуддя: реалії та перспективи». 

Становлення судової влади в Україні триває уже понад 29 років, але саме за 2016-2020 роки відбулись незворотні процеси, що спричинили дефіцит кадрів у судах першої та апеляційної інстанцій.

Кадрові проблеми першої інстанції

З метою пошуку виходу з критичної кадрової кризи, у листопаді 2020 року Вища рада правосуддя ініціювала проведення всеохоплюючих фахових публічних обговорень - Національної дискусії «Доступ до правосуддя: реалії та перспективи». Мета такої платформи - спільний пошук та напрацювання шляхів якнайшвидшого виходу органів системи правосуддя з кадрової кризи та ефективне забезпечення права громадян на доступ до правосуддя.

30 листопада відбулася друга національна зустріч за участі суддів, адвокатів, науковців та національних експертів.  

Нестача професійних суддівських кадрів перетворилась на загальновідомий факт. Всі рахують дефіцит суддів у співвідношенні до штатних розписів, затверджених наказами ДСАУ у липня 2018 (№371-375 від 31.07.2018), за якими в першій та апеляційній інстанції має бути 7039 суддів. Тому вважається, що не

вистачає приблизно 2000 суддів. Але якщо згадати, що станом на березень 2016 року штатна кількість суддів була 9071, то нам не вистачає мінімум 4000 професіоналів.

Станом на серпень 2018 року в 23 судах не здійснювали судочинство через брак суддів, тобто понад 700 тисяч людей не мали доступу до правосуддя. У квітні 2020 таких судів лишилось 6, з серпня 2020 року ще мінімум на 1 менше. Тож, після призначення безстроково частини суддів, у яких завершився п’ятирічний строк повноважень, заповнення штатних посад суддів новими кадрами, які прийняли присягу, а також відрядження суддів у проблемні суди, ситуація покращилась. Проте загальна проблема не вирішена і досі. З 674 судів повний штат мають усього 103, тобто 85% судів потерпають від кадрового голоду.

Якщо не відновити діяльність ВККС в найближчі місяці, то до вересня 2021 року не вдасться завершити кваліфікаційне оцінювання діючих суддів і провести конкурси для заповнення вільних суддівських посад.

Проблема суддів, призначених на п’ятирічний строк

Про вересень 2021 року я згадала не просто так. Це час, з якого припиняться суддівські повноваження у колег, призначених на п’ятирічний строк президентськими указами №410/2016 від 24.09.2016 та №425/2016 від 29.09.2016. А це загалом аж 190 суддів, які в один момент припинять здійснювати правосуддя. Від наслідків постраждають всі регіони України.

Як саме – проілюструю на прикладі Донецької області. Кількість штатних посад суддів у місцевих загальних судах Донецької області – 246: вакантні 78, зайняті – 168, але діючих

суддів лише 150, бо 18 судів не здійснюють правосуддя.

Прогноз по Донецькій області на вересень 2021 року: до цього часу 4 новопризначених суддів приймуть присягу, у 4 відряджених до регіону суддів закінчиться строк відрядження, але найголовніше, що серед 168 суддів Донеччини аж 36 – це судді, призначені вересневими указами 2016 року на посади строком на 5 років. Якщо не запрацює ВККС, то наприкінці вересня 2021 року Донецька область в один момент залишиться без 24% діючих суддів. А загалом кадровий дефіцит на Донеччині може становити аж 45%. І це без врахування колег, які мають право на відставку.

Треба докласти зусиль, щоб врегулювати ситуацію з усіма суддями, п’ятирічний строк повноважень яких завершується у вересні 2021 року, і не допустити для них тривалого періоду без повноважної невизначеності.  

Щодо якості і навантаження

Тривала кадрова криза призвела до надмірного підвищення навантаження на діючих суддів, до виснаження суддівського корпусу, бо впродовж майже 5 років працювати з однаковою ефективністю в шаленому ритмі фізично неможливо. Все це призводить і до збільшення кількості помилок.

Можна прослідкувати, що нестача суддів впливає і на якість судочинства, проаналізувавши дані з Єдиного державного реєстру судових рішень за пошуком «виправлення описки».

Так, за даною темою виявлено усіх документів (а не лише ухвал про виправлення описок – всіх документів, що стосуються процесу):

1)      у 2014 році - 80 217,

2)      у 2015 році – 92908,

3)      у 2016 році – 90648,

4)      у 2017 році – 96481,

5)      у 2018 році – 111033,

6)      у 2019 році – 116330.

Тобто, за цей період суддів стало менше майже на 2500, а при цьому кількість документів у ЄДРСР щодо виправлень описок, зросла на 31%.

Проблема переведення

На якість здійснення правосуддя очевидно впливають об’єктивні умови, в яких працюють судді. Ще одна з них, - це переведення. Офіційно дані щодо кількості бажаючих перевестись – не збирались, але я так чи інакше комінукую з багатьма українськими суддями і загальними зусиллями ми визначили, що приблизно 350 колег працюють не за місцем проживання власної сім’ї і бажають перевестись на роботу додому. 350 суддів, період віддаленої праці яких уже затягнувся на 5-8 років.

В той час, коли ці суді призначались на посаду, вони не могли вибирати суд, в якому хочуть працювати. Частина їхали працювати туди, де було місце, здебільшого, у невеличкі районні суди, щоб набратись досвіду. Іншу частину суддів перевели з непідконтрольних територій без права вибору місця роботи. Ще в частини суддів змінились життєві обставини за останні роки і тепер вони теж відірвані від сімей. Колеги змушені винаймати житло за місцем роботи вже багато років і/або витрачатись на переїзди між місцями проживання сім’ї і праці.

Всі ці судді болісно переживають, що їх позбавили фактично права на переведення, яке

вони мали при призначенні на посади. Можна констатувати, що запропонований законодавцем підхід щодо єдиної процедури переведення суддів і зайняття вакантної посади кандидатами в суддів, - виявився непрацюючим.

Не зрозуміло для чого прив’язали необхідність проходження кваліфікаційного оцінювання для судді, які бажають перевестись, адже треба відповідати займаній посаді судді першої інстанції незалежно від місця розташування суду. Інакше виходить, що неоцінений суддя може працювати у суді А, але чи здатен він здійснювати правосуддя у суді В того ж рівня, то ще треба кваліфіковано перевірити.

Однак сама процедура кваліфоцінювання від суддів не залежить і затягнулась на роки без вини суддів. Але якщо зосередитись лише на заповненні вакансій і забути про 350 суддів, що бажають перевестись, то ми можемо отримати черговий вибух в суддівській спільноті.

Треба попрацювати над розподілом конкурсів на переведення між суддями і заповненням суддівських вакансій новими кадрами. Щоб спочатку суддям з багаторічним досвідом роботи дали можливість спробувати свої сили в конкурсі на переведення у бажані суди, а потім заповнили решту вакансій.

Кадрові проблеми апеляційної інстанції

В апеляційних судах ситуація не краща, ніж у першій інстанції. Проілюструю на прикладі загальної юрисдикції.

Штатна чисельність суддів апеляційної інстанції загальної юрисдикції згідно наказів ДСА:

1)      наказ №33 від 2014 року – 1604 судді;

2)      наказ №843 2017 року– 1199

3)      №373 від 2018 року – 964 судді.

Фактична чисельність суддів апеляції станом на листопад 2020 – 634 судді.

Тобто, кадрова нестача суддів була зменшена не в реальності, а на папері: шляхом скорочення 640 вакансій.

При цьому, жоден з апеляційних судів не наповнено на 100%. Найлегша поточна ситуація у Чернівецькому апеляційному суді – 77,27%, а також у Київському апеляційному суді – 76,55%. Але є протилежні приклади.

Так, лише в цьому році з 33 суддів Харківського апеляційного суду звільнились у відставку 15. Є 18 суддів із 60 за штатом, тобто укомплектованість зараз усього 30%. А якщо порівнювати з штатним розписом жовтня 2014 року, то 18 суддів із 94 – це мізерних 19,5%. Під юрисдикцією цього ж суду, у якому тепер працює лише 18 суддів, понад 4 млн населення. Тобто, маємо одного суддю апеляції на 222 тис. людей.

Заповнити вільні суддівські вакансії можливо лише за результатами конкурсу, а тому і тут без формування Вищої кваліфікаційної комісії виправити ситуацію не вдасться.

Відставки (звільнення)

Ще приблизно 30% від усіх суддів мають право на відставку. Враховуючи, що з квітня 2020 року активно почали звільнятись, в тому числі і судді апеляційних інстанцій, то перспективи маловтішні.

Тенденція на збільшення кількісті звільнень у зв’язку із відставкою – очевидна, оскільки за 10 місяців 2020 року Україна отримала 234 судді у відставці. При цьому за весь 2019 рік з

аналогічних причин звільнились 131 людина.

Загалом, з 2016 року і до даного часу з різних причин було звільнено 2421 суддю, але 1775 – саме у відставку. Таким чином, приблизно можна вирахувати, що із загальних 3606 суддів у відставці за попередні 25 років незалежності Україна отримала 1831 суддю у відставці, а за 2016-2020 роки кількість відставників збільшилась іще на 49,22%. Вдумайтесь в ці цифри: за останніх 5 років пішло у відставку майже стільки ж суддів, як за усі 25 років до того.

Хіба це не свідчення глибокої кадрової кризи, в якій знаходиться судова влада України?

Шляхи виходу з кадрової кризи

Кадрові проблеми суддівського корпусу створюють негативні наслідки в цілому для України, оскільки строки вирішення судових справ збільшуються, навантаження на діючих суддів зростає, доступ людей до правосуддя ускладнений, а на окремих територіях і неможливий. Видається, що судова гілка влади виснажується і знаходиться на межі колапсу, а це загрожує основам існування демократичної держави.

Для того, щоб ситуація покращилась, на мою думку, першочергово необхідно:

- призначити членів ВККСУ і зосередитись на завершенні кваліфікаційного оцінювання, переведення суддів, а також проведенні результативних конкурсів задля заповнення вакансій суддів першої та апеляційної інстанцій. У Верховній раді України зареєстрований законопроект №3711, який якраз передбачає запуск ВККУ. Вища рада правосуддя оцінила законопроект цілком позитивно.

-  враховуючи реалії, в яких ми живемо, ефективним може бути надання повноважень Вищій раді правосуддя для переведення суддів, а також завершення конкурсних процедур по відбору нових суддів до початку функціонування ВККСУ. Звичайно, за допомогою Національної школи суддів України, фахівці якої перевірять іспитові роботи приблизно 500 кандидатів, а також апарату ВККСУ, де приблизно 100 людей мають досвід забезпечення проведення подібних конкурсів.

-  найголовніше, не порушувати гарантій суддівської незалежності.