Видання: "Судово-юридична газета"

Голова Шевченківського райсуду Києва Євген Мартинов розповів про те, як суду та суддям вдається долати виклики 2020 року.

Майже завершується 2020 рік, який був непростим для світу в цілому і України зокрема. Не був він легким і для судової системи: в шаленому 2020 році судам також довелось зіткнутися з великою кількістю викликів. 

З головою одного із центральних судів Києва ми вирішили поспілкуватися, підводячи певний підсумок 2020 року. 

Євген Олександрович Мартинов обійняв посаду голови Шевченківського районного суду міста Києва 21 січня 2020 року.

Незважаючи на всі труднощі, Шевченківський районний суд міста Києва станом на 31 жовтня 2020 року розглянув 29 940 справ, з них 18 648 справ кримінального провадження, 233 справи адміністративного судочинства, 5146 цивільних справ та 5913 справ про адміністративне правопорушення. 

Євгене Олександровичу, вражають цифри щодо розгляду Вашим судом справ, незважаючи на складний 2020 рік. З якими викликами суд зустрівся під час спалаху пандемії?

Безумовно, 2020 рік був і залишається роком випробувань для нашої держави і кожного громадянина. Очолив суд я напередодні спалаху пандемії...

Дійсно, суд стикнувся з безліччю випробувань. Але ми не можемо зупинити свою роботу – це прямо заборонено Конституцією. Суддя зобов’язаний відправляти правосуддя. Так, це відбувалось з певними обмеженнями, які були закріплені в моєму розпорядженні. Проте в кожному суді є так звана категорія «невідкладних справ», які мають бути розглянуті, незважаючи ні на що.

Кожен суддя виходив на роботу і відправляв правосуддя. Так, багато справ відкладалось, оскільки учасники процесів подавали клопотання, серед іншого і ті, що пов’язані з коронавірусною інфекцією: хто хворів, хто не мав можливості добиратися, а дехто й побоювався. На жаль, ця ситуація відобразиться на показнику залишку справ у 2021 році. Судді вже зараз призначають справи на лютий, а хтось вже й на весну, і це – справи залишку. Такий показник, в тому числі, зумовлений і тим, що нові справи надходять, а ті, які є в провадженні, у багатьох випадках відкладаються через, власне, пандемію.

Ви не шкодуєте, що обійняли посаду голови суду в цей непростий час? Чи взагалі шкодуєте про щось?

Суд, в якому я працюю: судді, працівники апарату – всі, хто якимось чином задіяний в процесі діяльності суду – це колектив найдосвідченіших та талановитих людей. Кожного дня працювати разом з ними – це велика відповідальність, але і одночасно неймовірна честь для мене. Тому ні в якому разі не шкодую. Я є прибічником теорії, що все, що не відбувається – то на краще. А якщо про життя – шкодую тільки, що багато слів не встиг сказати своєму вже покійному батьку. 

А що Вас надихнуло стати суддею? 

Батько в мене був суддею, рідна сестра працює суддею. Підсвідомо, родом із дитинства, народжувалась ідея майбутньої професії. Хоча і варто зазначити, що були спроби змінити вектор діяльності, обраний батьком, та піти власним шляхом – в медицину. Але все ж таки отримав благословення батьків; шлях, який вони мені вказали, здався мені, тоді – юному хлопцеві, розсудливим, у чому зараз не сумніваюся і за що вдячний долі. 

Тобто, якщо би Ви не стали юристом, то стали б...

…Лікарем.

Яким чином Ви відволікаєте себе від роботи? Адже бути суддею, головою суду – це постійний внутрішній надрив. Чи любите Ви читати? Яка Ваша улюблена книга? 

У мене чудова родина: дружина, троє дітей, кіт та собака. Я обожнюю мандрувати: активний відпочинок, наприклад, лижі або просто зміна обстановки допомагають мені заповнити мій внутрішній ресурс.

На сьогоднішній день виділити улюблену книгу не можу. У підлітковому віці читав багато пригодницьких книг: Жюль Верн, Роберт Стівенсон, Джек Лондон, Вальтер Скотт. Як хлопець захоплювався пригодами піратів. Це був неймовірний світ уяв про героїв тих пригодницьких юнацьких книжок. У батьків була велика бібліотека, книгу на будь-який смак завжди можна було знайти. Але не любив читати шкільну літературу, пам’ятаєте ту, яку задавали прочитати списком «на літо».

Звісно, я зараз міг би сказати про Достоєвського, Булгакова, Гончарова та інших, але підлітком мені були цікаві пригодницькі мотиви. Це зараз через призму людської особистості та життєвого досвіду цікаво розібратися з класиками. Взагалі, люблю читати Євангеліє, на мій погляд, це інструкція про те, як має жити людина. 

Чи читаєте Ви наразі популярну психологічну літературу? 

Ви знаєте, намагався розпочати декілька психологічних книжок – не моє. 19,5 років досвіду в юриспруденції навчили на власному досвіді психологічним прийомам і тонкощам. Та й власне саме життя – гарний вчитель. 

У рамках реформи юридичної освіти триває активне обговорення того, що майбутній юрист має відразу чітко усвідомлювати ту професію, яку він хоче обрати: суддя,  адвокат, прокурор чи то нотаріус. Ви згодні з цим? 

Не зовсім. Професійний юрист може проявити себе в усіх галузях. Особисто я до того, як стати суддею, починав стажером у прокуратурі Вишгородського району Київської області. Далі працював слідчим, старшим слідчим. Потім перевівся до прокуратури Дніпровського району міста Києва.

Були вчителі, було в кого навчатися. Наразі мені сумно споглядати, що молодь в органах тієї ж прокуратури менш мотивована. Так ось, повертаючись до питання, можу запевнити, що юрист за кваліфікацією може обрати будь-яку професію в різних галузях. Концептуальний підхід до права – він єдиний, і тут все залежить тільки від свідомого вибору кожної особи: чи хоче вона бути професіоналом, чи ні. Адже , професіоналізм – це не тільки вища освіта, яку ти отримав, а сукупність особистих характеристик, таких як воля, працездатність, ентузіазм, самовідданість, наполегливість тощо.

Власне, щодо професіоналізму суддів. Чи кваліфікаційне оцінювання підвищує рівень професіоналізму судді? 

Однозначно підвищує рівень правової свідомості та тренує пам’ять. Готуючись до оцінювання, особисто я багато знань відтворював у своїй пам’яті. Втім, сказати однозначно, чи означає непроходження кваліфікаційного оцінювання те, що суддя не є професіоналом – це питання для роздумів, оскільки багато об’єктивних та суб’єктивних чинників впливають на проходження оцінювання, і висновок про невідповідність займаній посаді в разі непроходження останнього є дуже категоричним.

До речі, наразі, на мій погляд, не вистачає проведення семінарів в апеляційних судах, як це було раніше, щодо застосування єдиних алгоритмів правозастосування у суддівській практиці. 

Євгене Олександровичу, а як Ви оцінюєте сьогоднішній професійний рівень сторони захисту – адвокатів?

Адвокати теж різні бувають. Я слухаю кримінальні справи. Оскільки юрисдикційно на території Шевченківського району знаходиться багато центральних органів досудового розслідування, то й рівень адвокатів самі можете собі уявити який. Багатьма неможливо не захоплюватися, це майстри своєї справи. Хоча є й такі, які зловживають процесом заради процесу. Поки що їх прізвищ називати не буду. 

Продовжіть речення: «Шевченківський районний суд міста Києва – це…»

…Установа, в стінах якої кожного дня виноситься неймовірна кількість складних, часом безпрецедентних рішень. Установа, юрисдикція якої розповсюджується на 9 органів досудового розслідування на 230 тис. населення. Шевченківський районний суд міста Києва – це 27 віддано та нереально навантажених, на межі власного внутрішнього ресурсу працюючих суддів, які є симбіозом високих професійних навичок та людяності. Це помічники суддів, кожен з яких вже може самостійно обіймати професію судді. Це працівники апарату суду, які кожного дня виконують багатофункціональну роботу в неймовірних об’ємах. 

Ви сказали, що судді є симбіозом високих професійних навичок та людяності. Що для судді має бути вищим: закон чи право? Формальний професіоналізм чи неформальна справедливість? 

Суддя зобов’язаний орієнтуватися на норми закону, керуватися ними у своїй професійної діяльності. Але на практиці, дійсно, стаються випадки, коли справедливість є вищою за закон, коли рішення може бути законним, але, будучи таким, воно не є достатньо справедливим. Так буває.

У такому випадку, на мій погляд, верховенство права має пріоритет. Оскільки справедливість у будь-якому випадку є вищою закону. Хоча не варто забувати, що dura lex, sed lex.

Наближається День працівників суду. Що Ви можете побажати колегам напередодні свята?

Є такий вислів: якщо тобі стало легко – значить, ти зупинився. Звісно, важко, звісно, безліч викликів. Проте ми виконуємо надзвичайно цікаву та одночасно важку роботу і легше вже не буде (посміхається).

У наших рішеннях – фатум. Працюємо ми з непростими долями, з невизначеністю, з людським горем та болем, і власне, з людьми – людьми, які чи то загубились в життєвих ситуаціях, чи то яким не вистачає власного ресурсу самостійно владнати конфліктну ситуацію.

Працюємо ми з людиною – з людиною, яка хоче захисту свого порушеного права. Тож хочеться всім своїм колегам побажати терпіння, сил, натхнення та розуміння, що ми своє життя присвячуємо людям. А завершити я хочу цитатою із одного найулюбленішого мого фільму: «Врятувавши одну людину – ти рятуєш весь світ».