Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження, установленого ч. 2 ст. 294 ЦПК України, проте заявником порушено клопотання про поновлення цього строку із зазначенням підстав для поновлення цього строку, які суд визнав неповажними та запропонував вказати інші підстави для поновлення строку. Заявник не зазначив про інші поважні причини пропуску строку апеляційного оскарження.

Колегія суддів ВССУ зазначає, що такого висновку суд дійшов із порушенням процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 3 ст. 294 ЦПК України апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у разі наявності поважних причин пропущення цього строку.

Встановлено,  що вперше апеляційну скаргу на рішення районного суду подано в установлений законом строк. Ухвалою апеляційного суду апеляційна скарга була залишена без руху та заявнику запропоновано сплатити судовий збір у розмірі за дві немайнові вимоги. На клопотання заявника про те, що судовий збір було сплачено правильно, апеляційний суд не реагував: ухвалою визнав апеляційну скаргу неподаною через несплату судового збору і повернув її заявнику.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 8 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 1 листопада  2011 року. При цьому з 1 вересня 2015 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну з них.

Розмір ставки судового збору за подання до суду апеляційної скарги становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Апеляційний суд двічі виходив із того, що заявник має сплатити судовий збір за дві вимоги немайнового характеру.

Проте зі змісту позову вбачається, що позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку має бути сплачено судовий збір, а не дві вимоги, як помилково зазначив суд. Оскільки вимога про скасування акту проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акту про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 пов’язана з одним нещасним випадком, при розслідуванні якого прийнято два акти, які випливають один з одного.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

У зв’язку з цим колегія суддів ВССУ зазначила, що саме помилкові процесуальні дії апеляційного суду призвели до того, що заявник пропустив строк апеляційного оскарження.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№ 6-7800 св 17) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Джерело

За повідомленням прес-служби ВССУ