26 вересня 20017 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за звинуваченням  уродженця с. Старокозачє, Білгород-Дністровського району Одеської області, громадянина України, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.1, ст.. 115 ч.2 п.4,  ст. 15 ч.3, ст. 115 ч. 2 п. 13 КК України, виніс вирок про довічне позбавлення волі.

              Суд встановив: 01.10.2008 року приблизно о 23 годині громадянин К. будучи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись разом з неповнолітнім гр. Р., 26.10.1990 р.н., на сільський дорозі, в Овідіопольському районі, яка розташована неподалік від будинку, де проживав неповнолітній,   в процесі сварки, що виникла із помсти, з метою умисного протиправного позбавлення життя Р., умисно наніс останньому множинні удари ножем в область обличчя та шиї, спричинивши йому згідно висновку судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження у вигляді множинних різаних ножових поранень голови, обличчя та шиї; множинних непроникаючих сліпих колото-різаних ножових поранень обличчя та шиї; наскрізних колото-різаних ножових поранень обличчя та шиї; множинних  проникаючих колото-різаних ножових поранень обличчя та шиї; поранення на статевому органі; різані рани на долонній поверхні загальних фалангів ІІ та ІІІ пальців правої кісті та ІІІ пальцю лівої кісті(загальна кількість ран 38) які К. наносив з особливою жорстокість потерпілому Р. Від завданих тілесних ушкоджень через деякий час дитина померла на місці.

            Згідно показань потерпілого 1., засуджений, із матір’ю, проживав в будинку двоюрідного брата матері. Він їх годував, одягав. Сам він підприємець, брав К. з собою, допомагати йому. Вбитий хлопчик, був його сином. К.з хлопчиком працювали разом. Після того, як К. ледве не зарізав свою матір, та того, що  хлопець став свідком інтимного зв’язку із власною матір’ю К., потерпілий Р. припинив спілкуватись з К.

В той день дочка повідомила потерпілому (батькові вбитого), що брат не ночував вдома, раніше такого не було, після цього він пішов шукати сина, так як зрозумів, що щось трапилось. Коли приїхав додому до К., вони почали ховатись. Він не сумнівається в тому, що його сина Максима вбив саме К. Просив покарати обвинуваченого К.  найсуворішим шляхом-пожиттєвим позбавленням волі;

Також  26 квітня 2014 року, приблизно о 08 годин 30 хвилин,  засуджений К., перебуваючи в будинку, гр..Ш.  в м. Білгород-Дністровському, на грунті раптово та безпричинно виниклих особистих неприязних відносин, вирішив вбити господарку будинку Ш. З цією метою, діючи умисно, та достовірно розуміючи наявність в своїх діях особливо тяжких наслідків, К., із застосуванням ножа, напав на потерпілу, яка в цей час відпочивала в ліжку та  почав наносити їй хаотичні колото-різані удари ножем в область обличчя. Наносячи їй удари, він нібито грався, не хотів відразу вбивати, при цьому говорив: «Почекай, ще трішки і зараз буде кінець.». Проте, в момент вчинення К. протиправних дій, до кімнати, де відбувалися вищезазначені події, почувши крики матері, увійшов неповнолітній син потерпілої, який відволік увагу К., через що останній втратив контроль над потерпілою. Скориставшись цим, потерпіла Ш. вирвалась від засудженого К., та почала тікати в напрямку іншої кімнати приміщення будинку. Бажаючи довести до кінця свій злочинний намір, К., кинувся наздогоняти потерпілу. Наздогнавши її, К., наявним у нього ножем, наніс сильний удар, в область задньої поверхні грудної клітини потерпілої, спричинивши останній колоте-різане, проникаюче поранення грудної клітини. Незважаючи на отриманні ушкодження, потерпілій   вдалося забігти в іншу кімнату і зачинити за собою двері, які в подальшому утримував неповнолітній син потерпілої , перешкоджаючи таким чином злочинцю потрапити до кімнати і довести до кінця свій злочинний намір, . К. забрав у неї мобільний телефон, вирвав шнур стаціонарного телефону, щоб вона не могла телефонувати до поліції.   Після цього, останній з місця скоєння ним кримінального правопорушення зник.  

Син викликав швидку допомогу від сусідів.  Після надання кваліфікованої медичної допомоги потерпілій  збережено  життя.

Після затримання, К.телефонував з СІЗО і погрожував їй постійно, телефонували також і інші люди, які також погрожували, щоб вона забрала заяву з міліції. Цивільний позов підтримує.  Просить наказати К. суворо, призначити довічне позбавлення волі;

         Також стало відомо, що засуджений раніше проживав у Донецьку, потім втік звідти, його шукала міліція.

У судовому засіданні обвинувачений у інкримінованому злочині, передбаченого ст. 185 ч.1, ст.. 115 ч.2 п.4,  ст. 15 ч.3, ст. 115 ч. 2 п. 13 КК України винним себе не визнав,цивільні позови потерпілих не визнав, згідно ст. 63 Конституції України відмовився давати показання.

         Експертами виявлено, що К. будь-яким хронічним психічним захворюванням не страждав і не страждає.  В момент скоєння правопорушеннь, які йому інкримінують,  будь-якого тимчасово хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, перебував у стані простого (непатологічного) алкогольного сп’яніння, правильно орієнтувався в навколишньому середовищі, часі, особах, був доступний адекватному мовному контакту, здійснював складні ціленаправлені дії, якісних змін  свідомості галюцинаторно-бредової симптоматики не проявляв,тому міг  усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. К. в даний час будь-яких психічних розладів  не виявляє, може усвідомлювати значення своїх дій,  здатний розуміти смисл наданого йому обвинувачення, необхідність відповідальності,  показання свідків, приймати участь в слідчих діях і предстати перед судом. В застосуванні примусових заходів медичного характеру не потребує.

Суд, оцінюючи дії обвинуваченого в сукупності з об’єктивними обставинами кримінальних правопорушень, враховує, що обвинувачений вчинив вбивство та замах на вбивство поставився до життя людини без будь-якої поваги, позбавивши найціннішого права – права на життя.

Суд критично відноситься до доводів обвинуваченого К. що він не причетний до вбивства Р. та замаху на вбивство Ш., оскільки його провина повністю підтверджується доказами добутими як на досудовому так і при судовому розгляді кримінального провадження, а саме, свідченнями потерпілих, свідків, висновками проведених по кримінальному провадженню експертиз, яким не довіряти у суду підстав не має.

Невизнання провини обвинуваченим К. в інкримінованому йому злочині передбаченого ст.. 115 ч.2 п.4,  ст. 15 ч.3, ст. 115 ч. 2 п. 13 КК України суд розцінює як бажання уникнути  кримінальної відповідальності за скоєне.

           Також суд бере до уваги, що відповідно до акту комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи К. будь-яким хронічним психічним захворюванням не страждав і не страждає.

       Оцінюючи докази у сукупності, суд визнав винуватим обвинуваченого К. у інкримінованому йому злочині та кваліфікував його за ст. 115 ч.2 п.4 КК України - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство) вчинене з особливою жорстокістю, за ст. 15 ч.3, ст. 115 ч. 2 п. 13 КК України – замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

 Обставин, які пом’якшують покарання обвинуваченого К.  судом не встановлено.

  Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого К. суд відносить вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння.

Виходячи з вищевикладеного, суд визнав виним К. у скоєнні інкримінованих йому злочинів та призначив міру покарання – ДОВІЧНЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ.

 Джерело

За повідомленням прес-служби суду