Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 461/8598/23.

У цьому кримінальному провадженні прокурор вказував, що апеляційний суд безпідставно зарахував засудженому у строк відбування покарання період його утримання в таборі для тримання військовополонених, оскільки запобіжний захід стосовно до засудженого не обирався і він не утримувався в слідчому ізоляторі.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, як це передбачено ч. 1 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення», є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання. Таким чином, поняття попереднього ув’язнення чітко визначено чинним законодавством України і не передбачає його довільного тлумачення.

Водночас обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирався і він не утримувався в слідчому ізоляторі чи ізоляторі тимчасового тримання. Його захопили в полон військовослужбовці ЗСУ під час бойових дій неподалік у Донецькій області, і він утримувався в таборі для тримання військовополонених відповідно до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. Таке утримання не пов’язане із вчиненням засудженим кримінальних правопорушень, а підозра йому була оголошена вже під час перебування в установі для тримання військовополонених.

Постанова ККС ВС від 19 вересня 2024 року у справі № 461/8598/23 (провадження № 51-2167км24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121847606.

Верховний Суд