Повідомлення орендодавця про намір реалізації права на укладення договору оренди землі на новий строк відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» повинне бути реалізовано у спосіб, який передбачав би можливість його своєчасного отримання орендодавцем, обізнаність щодо руху та стану відправлення і пред’явлення доказів на підтвердження виконання цієї операції.

За умови направлення такого повідомлення засобами поштового зв’язку (рекомендованим листом) належним підтвердженням виконання орендарем такого обов’язку є: опис вкладення до рекомендованого листа, розрахункова квитанція та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відображенням інформації про особу отримувача.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі за позовом ТОВ до міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Позивач повідомив орендодавця про намір поновити договірні відносини на новий строк більше ніж за два місяці до закінчення строку дії спірного договору та додав до вказаного повідомлення проєкт відповідної додаткової угоди, проте останній хоча і не підписав таку угоду, однак і проти поновлення договору не заперечив. Оскільки позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, вказане є підставою для поновлення спірного договору оренди землі на новий строк на тих самих умовах.

Суди попередніх інстанцій встановили виконання позивачем алгоритму дій, визначеного ст. 33 Закону України «Про оренду землі» для поновлення договору оренди, шляхом визнання укладеною додаткової угоди, а отже і наявність передумов для його поновлення в судовому порядку.

Верховний Суд з наведеним висновком судів попередніх інстанцій не погодився з огляду на таке.

Для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору визначених Законом України «Про оренду землі» строків: орендарем – для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем – для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов’язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем узятого на себе обов’язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди.

Реалізовуючи зазначений обов’язок щодо повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди разом із проєктом додаткової угоди, орендар повинен усвідомлювати необхідність документального підтвердження його виконання.

З огляду на позицію позивача в цій справі, яка полягає в тому, що він направив відповідачу повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк засобами поштового зв’язку (рекомендованим листом), він мав надати: у разі отримання орендодавцем поштової кореспонденції – опис вкладення до рекомендованого листа, розрахункову квитанцію та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відображенням інформації про особу отримувача; якщо ж адресат не отримав надіслану на його належну адресу поштову кореспонденцію – опис вкладення до рекомендованого листа, розрахункову квитанцію, саме поштове відправлення з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з позначками поштового відділення щодо причин його невручення.

Проте позивач не надав рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення як обов’язкового елемента фіксації та оформлення надсилання рекомендованого поштового відправлення. Він також не надав копії фіскального чека, який підтверджує здійснення оплати за надані послуги.

Отже, Верховний Суд визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо належного повідомлення орендарем орендодавця про намір реалізувати своє право на укладення договору оренди землі на новий строк, у зв’язку із чим скасував ухвалені в цій справі судові рішення та направив її на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова КГС ВС від 17 липня 2024 року у справі № 911/1284/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120682527.

Верховний Суд