Верховний Суд у своїх рішеннях дозовано, поступово та обережно згадує про практику Суду справедливості Європейського Союзу, що є елементом адаптації правової системи України до європейських підходів. Про це зауважив суддя-спікер Великої Палати Верховного Суду Костянтин Пільков під час панельної дискусії «Україна – Європейський Союз: виклики переговорного процесу» в межах VIII Харківського міжнародного юридичного форуму, організованого Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого.

Як зауважив доповідач, ще у 2016–2018 роках українські суди адміністративної юрисдикції напрацювали підхід, відповідно до якого правові позиції, сформульовані в рішеннях Суду справедливості ЄС, можуть враховуватись адміністративними судами як частина аргументації. Не як самостійне джерело права, а як фактор тлумачення національного законодавства у світлі європейських цінностей і підходів.

Ця позиція еволюціонувала в практиці Верховного Суду. Сьогодні можна виокремити принаймні три категорії справ, у яких ВС уже посилався на практику Суду справедливості ЄС: справи, які стосуються енергетичної сфери; справи про державну допомогу; справи щодо захисту прав інтелектуальної власності.

Так, у сфері ринку електроенергії 3 серпня 2022 року у постанові у справі № 910/9627/20 за позовом АТ «ДТЕК Західенерго» до НЕК «Укренерго» (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1315229/) ВП ВС вперше сформулювала позицію, у якій звернулася до рішення Суду справедливості ЄС як до джерела права так само, як суди звертаються до рішень Європейського суду з прав людини.

«У рішеннях ВС у справах про державну допомогу можна побачити особливо обережні згадки про практику Суду справедливості ЄС. Верховний Суд залишається дуже поміркованим у цьому питанні, щоб запобігти ситуації, за якої будуть закладені певні висновки про застосування норм права, які потім неодмінно потребуватимуть коригування, коли Україна вже матиме зобов’язання із врахування цієї практики в усіх сферах», – пояснив Костянтин Пільков.

Третю категорію справ ілюструє постанова ВП ВС від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13988/20 за позовом фармацевтичної фірми «Дарниця» до АТ «Лубнифарм» (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1606302/). Справа стосувалася визнання торговельної марки добре відомою. У ній ВП ВС obiter dictum послалася на практику Суду справедливості ЄС, щоб показати, що певний підхід, який може видатися дещо незвичним для національної практики (а саме, що два суб’єкти можуть використовувати знаки для товарів і послуг, які матимуть у своєму складі однакове позначення), сприймається як нормальна практика, зокрема в Європі.

Суддя застеріг, що наведена практика (окрім постанови ВП ВС від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20) не є повноцінним застосуванням права ЄС, а лише прикладом посилання на рішення Суду справедливості ЄС.

Трансляцію панельної дискусії можна переглянути тут – https://www.youtube.com/live/IDyCPmYHw6k.

Верховний Суд