Судді Верховного Суду Олег Ткачук, Олександра Яновська та Сергій Фомін на панельній дискусії «Доступ до правосуддя в умовах збройної агресії та глобальних викликів ХХІ століття» в межах VIII Харківського міжнародного юридичного форуму, організованого Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, висвітлили актуальні проблеми забезпечення доступу до правосуддя в умовах збройної агресії щодо України та проаналізували глобальні виклики, які постали перед кримінальною юстицією.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук розкрив тему «Військова юрисдикція: вітчизняний досвід та світові практики».

Впродовж більш як десяти останніх років російської агресії національний суверенітет та державну незалежність України захищають близько мільйона українських військовослужбовців та не менша кількість цивільних осіб, багато військових та цивільних підприємств, установ та організацій залучені у сферу оборони. Тобто існує значна категорія фізичних і юридичних осіб, які потребують справедливого, кваліфікованого підходу до вирішення їхніх справ та правильного застосування нормативно-правових актів у сфері національної безпеки і оборони.

Зазначивши про це, Олег Ткачук зосередився на питанні щодо необхідності створення військових судів. Він зауважив, що вказане питання стосується передусім захисту прав, свобод та інтересів військовослужбовців, членів їхніх сімей і ветеранів війни.

В межах державного будівництва та формування системи ефективного і справедливого правосуддя потрібно обговорити питання концепції військової юстиції загалом та військових судів зокрема. Військові суди можуть стати складовою частиною судів загальної юрисдикції, зосередившись на вирішенні справ, у яких наявні військові правовідносини.

Після початку повномасштабної війни в Україні суб’єкти нормотворчої діяльності видали понад 270 тис. нормативних актів у військовій сфері, частина з яких перебуває в закритому доступі. Навіть про існування цих нормативних актів знають лише ті, хто має доступ до державної таємниці.

У 2023 році до судів надійшло 7672 кримінальні провадження про вчинення військових злочинів та приблизно 114 тис. справ про вчинення адміністративних правопорушень. Тож, на погляд доповідача, щоб забезпечити належний захист прав військовослужбовців, судді потрібна військова кваліфікація та відповідний досвід, щоб зрозуміти, осягнути, наприклад, суспільну небезпечність військових та воєнних злочинів, відмежувати кримінальне військове правопорушення від адміністративного правопорушення військовослужбовця.

«Формування національних і міжнародних юрисдикційних органів щодо покарання винних у військових та воєнних злочинах, вчинених російською армією, зокрема масових вбивств мирного населення, має відбуватися за участю українських суддів, компетентних у військовій сфері, в теорії та на практиці знайомих із військовим правом та умовами ведення бойових дій», – переконаний Олег Ткачук.

Те саме стосується санкціонування визначених законом слідчих дій. Це має здійснюватися негайно суддями, які мають доступ до місця розташування підрозділів ЗСУ, тобто суддями-військовослужбовцями.

Необхідність відродження військових судів в Україні, на думку Олега Ткачука, зумовлена потребою компетентного підходу до розгляду та вирішення:

а) кримінальних справ стосовно військовослужбовців (резервістів і військовозобов’язаних);

б) справ за їх участю як сторони в адміністративному судочинстві при вирішенні публічно-правових спорів із суб’єктами владних повноважень, що здійснюють публічно-владні управлінські функції у сфері оборони;

в) справ з питань соціального і правового захисту військовослужбовців, ветеранів війни і членів їхніх сімей.

Відновлення системи військових судів, на думку Олега Ткачука, як окремої ланки судів загальної юрисдикції можливо розпочати з двох-чотирьох окружних військових судів у різних обласних центрах. Також можна створити один військовий суд апеляційної інстанції та військову палату або військову колегію у Верховному Суді.

Суддями цих судів мають бути люди з-поміж військовослужбовців або ті, які пройшли чи проходять військову службу, мають доступ до державної таємниці та пройшли спеціальне навчання. Контроль і єдність судової практики забезпечуватиметься військовим апеляційним судом та касаційною інстанцією в межах Верховного Суду.

Що стосується кадрового забезпечення таких судів, то зараз на військовій службі перебувають близько 50 суддів і 350 працівників апаратів судів, а отже вже є кваліфіковані кадри, які на початковому етапі можуть розпочати розгляд справ, пов’язаних із захистом прав військовослужбовців, та інших справ у військовій сфері. Питання матеріально-технічного забезпечення таких судів може бути вирішене шляхом оптимізації судів, яка зараз проходить, або ж за рахунок тих судів, у яких судочинство не здійснюється у зв’язку з повномасштабним вторгненням.

«Отже, забезпечення правопорядку в Збройних Силах України – вкрай важливе. Люди зі зброєю повинні мати правовий захист і нести відповідальність у разі порушення порядку несення військової служби. Це питання і нашої, і їхньої безпеки, і захисту держави», – акцентував Олег Ткачук.

Крім того, суддя зазначив, що військові суди мають забезпечити за потреби справедливе правосуддя для тих військовослужбовців російської армії, які перебувають у полоні й під юрисдикцією України. Військові суди України повинні ухвалювати рішення і щодо тих росіян, які вчинили воєнні злочини, та демонструвати світу справедливість при реалізації Римського статуту МКС щодо наших військових. Це буде свідченням верховенства права в Українській державі.

Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська зупинилася на проблематиці забезпечення справедливого правосуддя в кримінальних провадженнях в умовах воєнного стану та зосередилася на трьох аспектах, а саме: забезпеченні права на захист в умовах воєнного стану, питанні доказування та диджиталізації правосуддя.

Щодо права на захист Олександра Яновська розповіла, що в умовах воєнного стану це питання загострюється з різних причин. Насамперед через те, що судді та прокурори не підлягають мобілізації (хоча серед них є добровольці, які мобілізувалися), а адвокати – підлягають. Тому виникає велика проблема з наданням професійної правової допомоги захисниками, які брали участь у кримінальному провадженні, але не можуть продовжувати це робити у зв’язку з мобілізацією та забороною здійснювати свої повноваження в контексті Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у частині несумісності (ст. 7 цього Закону).

«Тому з огляду на ситуацію в нашій країні та спільну мету, якої мають досягати всі учасники системи правосуддя (і суди, і прокуратура, й адвокатура), підходи мають бути однаковими, патріотичними та спрямованими на те, щоб забезпечити справедливе правосуддя, в тому числі й у розрізі надання ефективного правового захисту шляхом можливого поєднання військової служби адвоката та здійснення його повноважень як захисника», – підсумувала суддя.

Також Олександра Яновська звернула увагу на ще один аспект – роль захисника у кримінальному провадженні та здійснення ним ефективного права на захист, про що неодноразово вказував ККС ВС у своїх рішеннях у справах, які слухаються без участі обвинуваченої особи (процедура in absentia). Вона пояснила, що забезпечення права на захист є критичним і суди мають бути надзвичайно уважними при здійсненні захисниками ефективного захисту, забезпечуючи їм можливість додатково готуватися до слухань, виступати в дебатах із наданням їм для цього окремого часу. Особливо це стосується адвокатів, які співпрацюють із системою безоплатної правової допомоги та не мають можливості поспілкуватися зі своїм підзахисним й узгодити позицію.

Акцентувала доповідачка ще на одному аспекті, який стосується перекладу, коли особа звертається до суду недержавною мовою, та нагадала про позицію об’єднаної палати ККС ВС. ОП ККС ВС висловилась, що такі звернення мають бути викладені саме державною мовою, і вказала на організаційний механізм забезпечення осіб, які перебувають під вартою, чи засуджених перекладачами, в тому числі через центри безоплатної правничої допомоги, які можуть укладати договори з фізичними чи юридичними особами про здійснення таких перекладів.

Крім того, суддя зауважила, що положення ст. 615 КПК України про використання за певних умов показань, отриманих під час допиту свідка, потерпілого, підозрюваного в кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, як доказів у суді повинні відійти в минуле після закінчення дії воєнного стану. Адже норма кримінального процесуального закону про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які були отримані в порядку, передбаченому ст. 225 «Допит під час досудового розслідування в судовому засіданні» КПК України, має бути дотримана в майбутньому.

Також, зазначила доповідачка, важливим є розроблення алгоритму використання електронних доказів відповідно до правил і вимог щодо доказів, які беруться із відкритих джерел, тобто їх оформлення належним чином: створення копій файлів, архівування вебсторінок, створення протоколів огляду тощо із залученням спеціалістів, технічних працівників, понятих.

Стосовно запровадження електронного правосуддя суддя акцентувала, що в касаційній інстанції 80 % касаційних розглядів здійснюється з використанням режиму відеоконференції, однак такий розгляд здійснюється за відсутності єдиних затверджених і рекомендованих судам методичних рекомендацій стосовно того, яким чином здійснювати правосуддя з використанням такого зв’язку, досліджувати докази, спілкуватися з учасниками процесу, які, наприклад, перебувають поза межами держави Україна.

Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Сергій Фомін у своєму виступі щодо забезпечення права на справедливий суд у кримінальному провадженні (інституційні, процесуальні та легітимаційні проблеми) наголосив на питанні можливості використання у кримінальному процесуальному доказуванні інформації, яка була отримана розвідувальними органами. Ця тема стала актуальною з 2020 року, коли було прийнято Закон України «Про розвідку».

Доповідач наголосив, що відповідно до ч. 3 ст. 14 цього Закону розвідувальні заходи не можуть організовуватися і проводитися для вирішення завдань кримінального провадження.

Водночас у вказаному Законі було вперше зазначено, що матеріали, інформація, отримані в результаті розвідувальних заходів, можуть бути використані в кримінальному провадженні.

Водночас у зв’язку з прийняттям Закону України «Про розвідку» зазнали змін і доповнень 25 нормативно-правових актів, окрім КПК України.

«Розвіддані можуть мати кардинальне значення для розкриття воєнних злочинів. Так, розвідувальні заходи проводяться відповідними органами для виконання завдань і здійснення функцій, передбачених Законом, за межами України. Розвідувальні заходи також можуть проводитися з території України у випадках, що стосуються питань тимчасово окупованих територій, наближених до них територій, якщо інформація отримується саме там», – зауважив доповідач.

Отримана інформація повідомляється органам досудового розслідування. Водночас у Законі України «Про розвідку» зазначається лише про повідомлення органу досудового розслідування про виявлення ознак злочину й не уточнюється порядок та обсяг передачі розвідувальної інформації.

Визначені ст. 15 вказаного Закону розвідувальні заходи, якщо вони проводяться з території України, здійснюються виключно на підставі рішення суду, тобто передбачений судовий контроль за здійсненням розвідувальних заходів.

Однак, за ст. 27 цього Закону, в особливий період, під час дії воєнного стану ці розвідувальні заходи можуть проводитися без передбачених ст. 15 Закону гарантій (без судового контролю).

Тобто зараз розвіддані можуть бути отримані і без рішення суду.

Тож, зауважив доповідач, для використання розвідданих у кримінальному провадженні важливо синхронізувати Закон України «Про розвідку» та КПК України, як це відбулося із Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ч. 2 ст. 99 КПК України).

Ютуб-трансляція дискусійної панелі – за посиланням: https://www.youtube.com/live/MtzgI1lFn34.

Верховний Суд