Попри всі виклики сьогодення, зумовлені воєнними діями, ми повертаємося на робочі місця, добросовісно виконуємо свою роботу і здійснюємо правосуддя. Судові рішення у справах про воєнні злочини є засвідченням окупації, вбивств цивільного населення, руйнування інфраструктури та насильства як перед українським суспільством, так і перед міжнародною спільнотою та всім людством.

Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінально суду свідчить про те, що Україна готова приєднатися до міжнародного кримінального судочинства,  брати на себе зобов’язання та нести відповідальність, а також про те, що спільними зусиллями можливо притягнути до відповідальності країну, яка живе правом сили.

Про це зазначив голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук під час спільного круглого столу для суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів «Сприяння справедливому та ефективному здійсненню правосуддя у справах про воєнні злочини».

Олександр Марчук акцентував на постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20, в якій визначено ознаки суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни). Це перша практика й розуміння того, як застосовувати норми права, використовуючи як міжнародне право, так і національне законодавство.

Голова ККС ВС зауважив, що справедливе та ефективне правосуддя – це перемога на правовому полі. Навчання, яке пройшли судді всіх інстанцій у межах програми USAID «Справедливість для всіх», збагатило суддівське розуміння специфіки розгляду воєнних злочинів.

Cуддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва розповіла про докази і доказування у справах про воєнні злочини.

Спікерка розповіла, що, крім важливості встановлення контекстуального елементу в цих справах, слід звертати увагу на допустимість доказів у світлі національного та міжнародного підходів. Всі докази, у тому числі з відкритих джерел, насамперед мають бути оформлені відповідно до вимог КПК України. Також характерними для цієї категорії справ є не тільки прямі й переважно непрямі докази, які доводять винуватість особи. Що ж стосується показів свідків та потерпілих, то суд може використовувати їх як доказ, якщо вони зібрані та зафіксовані в порядку статей 615, 225 КПК України.

«Міжнародний кримінальний суд оцінює докази, отримані з відкритих джерел, через призму Протоколу Берклі, тобто доказ має бути верифікований і аутентифікований. Ми орієнтуємо суддів, слідчих і прокурорів на те, що кожен доказ має пройти цей тест. Тільки якщо доказ йому відповідає, здобутий і зафіксований відповідно до національного законодавства, після цього він може бути використаний в суді та покладений  в основу обвинувального вироку», – зауважила Світлана Яковлєва.

Захід організовано програмою USAID «Справедливість для всіх».

Верховний Суд