Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зробила висновок про те, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та в такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК України.

У цій справі місцевий суд провів судовий розгляд за спрощеною процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України, не зважаючи на те, що обвинувачений визнавав цивільний позов частково. Апеляційний суд не вбачав у цьому істотних порушень вимог КПК України й залишив цей вирок без зміни.

Залишаючи вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, Верховний Суд зазначив, що за своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК України визначає обсяг і порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні й зазначені в ч. 1 ст. 91 КПК України. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

Постанова ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121847408.

Верховний Суд