Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини (рішення, ухвалені у червні та липні 2024 року) – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_06_07_2024.pdf

Окрім актуальних і важливих у контексті українського правозастосування рішень ЄСПЛ, постановлених палатами та комітетами, цей огляд також містить два рішення, постановлених Великою Палатою ЄСПЛ, та Консультативний висновок на запит суду касаційної інстанції Румунії (щодо тлумачення застосовності ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), у наданні якого ЄСПЛ відмовив, оскільки він не стосувався розгляду «принципових питань», характер, ступінь новизни та/або складності яких потребували б керівних вказівок Суду.

Так, 25 червня 2024 року Велика Палата ЄСПЛ постановила рішення по суті у міждержавній справі UKRAINE v. russia (re Crimea), яким визнала існування чисельних систематичних порушень прав громадян України, захищених Конвенцією, з початку окупації Криму росією в лютому 2014 року, серед яких: насильницькі зникнення та відсутність ефективного розслідування заяв про це (порушення ст. 2); незаконне затримання, подальше утримання та жорстоке поводження з українськими військовослужбовцями, етнічними українцями та кримськими татарами, а також журналістами (порушення статей 3, 5); відсутність можливості вважати, що суди в Криму після окупації були «встановлені законом» (порушення ст. 6); засудження українських політичних в'язнів на підставі застосування російського законодавства в Криму (порушення ст. 7); свавільні рейди та обшуки приватних помешкань, відсутність ефективної системи відмови від російського громадянства (порушення ст. 8); переслідування та залякування релігійних діячів, які не сповідують російську православну віру (порушення ст. 9), придушення неросійських ЗМІ (порушення ст. 10); заборона публічних зібрань, а також залякування та свавільне затримання організаторів демонстрацій (порушення ст. 11); експропріація без компенсації майна у цивільних осіб та приватних підприємств (порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) тощо.

Вказане рішення, постановлене одноголосно, є значним кроком на шляху притягнення росії до міжнародної правової відповідальності за злочини проти України.

Згідно з обставинами справи NEALON AND HALLAM v. The United Kingdom заявники були засуджені за вчинення злочинів до покарання у вигляді позбавлення волі, проте після появи нових доказів у їхніх справах, які ставили під сумнів засудження, вироки щодо них було скасовано. Заявники звернулися із заявою про відшкодування шкоди, завданої судовою помилкою, проте їм було відмовлено. До ЄСПЛ вони скаржилися за ст. 6 Конвенції на те, що така відмова становила порушення їхнього права на презумпцію невинуватості.

Констатуючи відсутність порушення вимог Конвенції у цій справі, Велика Палата ЄСПЛ, серед іншого, звернула увагу на те, що Держава-відповідач не ратифікувала Протокол № 7 до Конвенції, згідно зі ст. 3 якого особа має право на відшкодування, а п. 2 ст. 6 Конвенції не гарантує особі, чий кримінальний вирок було скасовано, право на відшкодування за судову помилку. Держава-відповідач вільна вирішувати, як слід визначати «судову помилку» для цих цілей, і таким чином проводити законну політичну лінію про те, хто з ширшого кола осіб, вироки яких були скасовані за результатами оскарження, має право на відшкодування за умови, що ця політична лінія не була проведена так, що відмова у відшкодуванні сама собою приписувала кримінальну відповідальність заявнику.

Верховний Суд