Про те, що може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя, як ділити майнові права, які особливості поділу частки в статутному капіталі товариства та що є об’єктом поділу – торгова марка чи право на ТМ, розповіли суддя Верховного Суду Василь Крат і професор, завідувач кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Інна Спасибо-Фатєєва на черговому заході  «Діалоги суддя – науковець» на тему «Поділ майна між подружжям: частки у статутному капіталі та окремих майнових правах. Значення згоди при поділі».

Інна Спасибо-Фатєєва звернула увагу на правову позицію Великої Палати ВС, висловлену в постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), відповідно до якої один із подружжя при поділі майна може претендувати на половину вартості внеску іншого з подружжя у статутний капітал цього товариства.

Василь Крат акцентував на тому, що ст. 177 ЦК України «Види об’єктів цивільних прав» у серпні 2023 року законодавець виклав у новій редакції. До таких об’єктів віднесли речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи і послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні й нематеріальні блага. При цьому в такому переліку є певний дисонанс, зокрема, щодо цифрових речей і майнових прав, адже перше – це форма існування, а друге – об’єкт права.

Доповідач порівняв ст. 177 ЦК України і ст. 61 СК України «Об'єкти права спільної сумісної власності», яка, за його словами, залишається незмінною багато років попри те, що відносини дуже динамічно розвиваються. У цій статті визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. А в ст. 190 ЦК України майнові права взагалі названі речами. Тобто у ст. 177 ЦК України серед об’єктів цивільних прав є речі й майнові права, які відповідно до ст. 190 Кодексу – теж чомусь речі, з’являються і цифрові речі (форма конструюється як об’єкт).

Василь Крат зазначив, що при поділі спільного майна на всі ці об’єкти цивільних прав ми дивимося з погляду цінності, оскільки в іншому разі поділ втрачає сенс. Майнові права перебувають в обороті: можна продавати право вимоги, емфітевзис, суперфіцій тощо. Частка в статутному капіталі також може перебувати в обороті.

Суддя зауважив, що майнові права можна продовжувати виокремлювати: речові, зобов’язальні, ті, що мають корпоративну сутність, які мають виключну сутність (право інтелектуальної власності), існують і спадкові права. Але до інструментарію, який використовує законодавець для регулювання обороту майнових прав, з огляду на вказане вище, є запитання.

При поділі майнових прав ділиться щось те, чого не можна відчути. «Римляни говорили про res incorporales – безтілесні речі, до яких, зокрема, відносили права. Тобто є щось таке, що ми тільки уявляємо, але воно має певну цінність. І якщо ця цінність формується спільно подружжям (чи особами, які проживають сім’єю без реєстрації шлюбу), звичайно, це необхідно ділити», – сказав Василь Крат. Але суть все одно зводиться до того, що незалежно від того, що ділиться, необхідно визначити та розділити активи і пасиви. Водночас суддя зауважив, що коли ми говоримо про судовий спір, слід враховувати й особливості процесуального права. Суд не може вийти за межі вимог, заявлених сторонами.

Повертаючись до обговорюваної постанови ВП ВС, доповідач зазначив, що ще в 2013 році Верховний Суд України зробив висновок, що ділиться вартість внеску до статутного капіталу. Василь Крат акцентував, що ВП ВС встановила презумпцію того, що в цій ситуації вартість внеску дорівнює вартості частки. Протягом діяльності юридичної особи вартість частки може змінитися в один чи інший бік, але це має доводити відповідач.

Також на заході обговорили правову позицію, викладену в постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 3 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23). Під час шлюбу продавалося і придбавалося майно. Позивач зазначив, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для його віднесення до об’єктів права спільної сумісної власності, оскільки нове майно придбавалося за кошти, отримані від продажу іншого майна, що належало виключно йому. Але суди врахували, що сторони надали одна одній згоду подружжя на розпорядження спільним майном та яка сприйнята в договорах купівлі-продажу квартир. Василь Крат зазначив, що вчинення згоди другим із подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме кожним з подружжя, й третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення другого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як одним з подружжя, що виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором. Сприйняття волевиявлення другого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на другого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода другого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, поширюється як на випадки відчуження майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності. Надання згоди другим із подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності, оскільки в такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо в договорі про набуття майна, вчиненим другим із подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення другим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої в такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода другого з подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Якщо другий з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо в договорі купівлі-продажу майна, який вчинено другим із подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Крім того, проаналізували постанову КЦС ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 335/5841/19 (провадження № 61-10717св22), що стосується поділу права на торговельну марку. Колегія суддів КЦС ВС передавала цю справу на розгляд ВП ВС для відступу від попередньої правової позиції, вважаючи, що майнове право на ТМ має лише особа, зазначена у свідоцтві, виданому на виконання і на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», право на ТМ не може бути об’єктом спільного майна подружжя.

Василь Крат зауважив, що в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими і з урахуванням сутності прав «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема: в сфері речового права – спільна власність (гл. 26 ЦК України); у сфері зобов’язального права – зобов’язання із множинністю осіб (статті 540–544 ЦК України); у сфері інтелектуальної власності – спільність прав (ст. 428 ЦК України).

У сфері ІВ теж є спільність, і на ТМ може бути два чи більше суб’єкти права. Наприклад, спадкоємці або особи, які спільно її зареєстрували. Норми ЦК України та закон не обмежують суб’єктний склад прав і ТМ. Хоча з погляду класичного речового права наявність правового режиму спільної сумісної власності на майнове право ІВ – це певною мірою нонсенс. Щоб це логічно пояснити, існує конструкція спільності.

Верховний Суд