Поняття «приватне життя» є широким терміном, який не допускає вичерпного визначення. Йдеться як про фізичну, так і про психічну недоторканність особи, і тому може охоплювати декілька аспектів ідентичності. Сюди, в тому числі, входить особиста інформація, яка може бути оприлюднена без згоди осіб.

Про це нагадав Європейський суд з прав людини  у справі «X та інші проти Росії» (заява № 66158/14), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Директор дитячого садочку завинила X та Y тим, що розповіла персоналу установи інформацію про усиновлення дітей та зміну їхніх імен. Це стало предметом судового розгляду, який завершився рішенням про компенсацію завданих збитків. Але при цьому сам суд опублікував рішення на своїй веб-сторінці, не приховуючи осіб позивачів.

Хоча рішення суду було видалене з усіх загальнодоступних інтернет-ресурсів, а керівник установи приніс вибачення, X та Y подали позови, стверджуючи, що їм була завдана шкода. Також було подано скарги до Вищої ради юстиції. Але обидва провадження не мали успіху. Справи по суті не розглядалися.

Тоді вони звернулися до ЄСПЛ. Посилаючись, зокрема, на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя), X та Y скаржилися на публікацію в Інтернеті органами влади судового рішення в повному обсязі, яке містило їх імена та імена їх усиновлених дітей, що порушувало конфіденційність процесу усиновлення.

Суд у Страсбурзі вважав, що розкриття інформації, що стосується усиновлення заявниками дітей викликало втручання в їх приватне життя. У зв’язку з цим він зазначив, що інформація на веб-сторінці обласного суду була опублікована з порушенням національного законодавства, яке передбачало, що судові рішення, прийняті у справах з сімейного права, в тому числі в справах про усиновлення, не повинні публікуватися в Інтернеті. Отже, Суд встановив порушення статті 8 .

Також ЄСПЛ оцінив обставини справи на предмет можливого порушення стаття 13 (право на ефективний засіб судового захисту) Конвенції. X і Y безуспішно намагалися подати заяву до Вищої ради юстиції, яка відмовилася від юрисдикції щодо перегляду судового провадження та функціонування судових реєстрів. Позиція Уряду зводилася до того, що заявники мали відкрити кримінальне провадження проти судді для того, щоб згодом вони змогли відкрити цивільне провадження відповідно до Цивільного кодексу РФ з метою забезпечення можливої компенсації. Також Уряд стверджував, що оскаржувана дія була вчинена не суддею, а працівником, відповідальним за формування судового реєстру. Але ж встановлення відповідальності держави залежно від злочинності дій судді фактично усувало можливість жертв неналежного функціонування реєстру контролювати процес. Дійсно, таке неналежне функціонування може бути наслідком ненавмисної дії, яка не підлягала кримінальному покаранню, або діяння було неможливо приписати будь-якому конкретному судді.

У зв’язку з цим Суд постанов, що право на відшкодування державою шкоди, яка виникає внаслідок незаконної дії або бездіяльності судді, не повинне залежати від встановлення індивідуальної провини судді. Як наслідок, ЄСПЛ дійшов висновку, що процедура судового захисту не була ефективною і констатував порушення статті 13 разом зі статтею 8 Конвенції.

ЄСПЛ також постановив, що Росія повинна виплатити Х та Y 2 600 євро компенсації моральної шкоди.

З прес-релізом рішення ЄСПЛ у справі «X та інші проти Росії» (заява № 66158/14) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело