Про результати всеукраїнського з’їзду суддів, президентський закон про судову реформу, відтік суддівських кадрів, розміри зарплат і про доступ до правосуддя в ефірі Українського радіо говорили з головою Вищої ради правосуддя Андрієм Овсієнком.

— Місяць тому вас обрали головою Вищої ради правосуддя. Як почуваєтесь на новій посаді і чому погодилися очолити такий важливий орган в часи судової реформи?

— Таку посаду я сприймаю не як підвищення, а як збільшення обсягу відповідальності. Тому що відповідальність перед колективом, перед судовою системою зростає в рази, оскільки до повноважень голови Вищої ради правосуддя, окрім того, що він є членом ВРП, належить дуже багато організаційних моментів.

Останні роки показують, що ми переживаємо складні часи нашого розвитку, і судова система є невід’ємною частиною державного устрою, є невід’ємною частиною нашого суспільства. І проблеми судової системи відображають певною мірою проблеми, які стосуються всіх сфер суспільного життя.

— 30 жовтня відбувся Всеукраїнський з’їзд суддів, на якому з-поміж 16 кандидатів обрали двох суддів КСУ — Галину Юровську та Петра Філюка. Третього суддю обиратимуть на наступному з’їзді, дата якого поки що не визначена. Як ви прокоментуєте цю подію? Чи продовжується використання якихось старих методів контролю над судами?  Оскільки деякі експерти говорять про те, що начебто прізвища нових суддів Конституційного суду були відомі  у владних кабінетах ще до проведення Всеукраїнського з’їзду суддів.

— Це не перший з’їзд, де обираються судді до органів суддівського врядування та йде мова про якісь раніше погоджені кандидатури або списки. Мабуть, експертна думка має ґрунтуватися на якихось фактах, а не лише на припущеннях. Що стосується цього з'їзду, то, вітаючи делегатів, я у своїй промові зазначив, що важливим здобутком насправді демократичного суспільства вважаємо роботу найвищого органу суддівського самоврядування і існування суддівського самоврядування взагалі.  Досягнення тих цілей, зокрема обрання членів до відповідних органів, до Конституційного Суду України, є результатом того, що суддівська система, суддівське самоврядування здатне ефективно вирішувати навіть дуже складні питання. А питання вибору достойних кандидатів і формування таких органів з представників суддівського корпусу — це надзвичайно важливе завдання.

— Як ви оцінюєте президентський законопроект №1008 про судову реформу?

— Законопроект є суперечливим в частині окремих його положень. Вища рада правосуддя наділена повноваженням давати обов’язкові для розгляду Верховною Радою консультативні висновки щодо законопроектів, які стосуються судоустрою, статусу суддів. Такий консультативний висновок був наданий, у якому були застереження щодо окремих положень цього закону.

— Що саме не влаштовує в законопроекті?

— Не можна казати "влаштовує" чи "не влаштовує". Можна казати, наскільки цей законопроект впливає на незалежність суддів, на статус суддів.

Що саме ставить під сумнів гарантії незалежності судової гілки влади?

— Не враховуючи зауваження щодо можливості застосування розширення дії закону про люстрацію, закону про очищення влади, ключовим був тезис щодо неможливості внесення змін до закону про судоустрій в частині статусу суддів та судоустрою. Законопроектом №1008 пропонувалось розширити перелік нормативних актів, законів, якими можна вносити зміни до профільного суддівського закону.

На цьому наполягала Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку. Це стосувалося окремих аспектів діяльності Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу у частині формування відповідних рад, які оцінюватимуть роботу і діяльність суддів Верховного суду поряд з дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя, оцінюватимуть роботу і діяльність членів ВРП на предмет доброчесності, етики. Це стосувалося низки ключових питань, по яких Вища рада правосуддя висловила свою чітку думку, яка є офіційно оприлюднена, доведена до відома законотворчого органу, Верховної Ради, у встановленому законом порядку.

— Виходить, що Окружний адміністративний суд буде розглядати скарги на рішення етичної комісії. Тобто якщо міжнародні експерти відібрали кращих з кращих, можуть подати скаргу і процедура буде зупинена. Я маю на увазі наслідки судової реформи.

— Не потрібно зводити наслідки реформи до штучного створення моделі, коли це видається якимсь зачарованим колом. Насправді право на оскарження має кожен громадянин, кожен без винятку суб’єкт, тому те, що предметом розгляду цього суду є саме спори адміністративної юрисдикції, це визначено законом. Право на оскарження будь-яких рішень, які стосуються процесу оцінювання, зокрема членів Вищої ради правосуддя, якщо буде створено Комісію з питань доброчесності, це також буде компетенція цього адміністративного суду.

Це питання залишається відкритим і потребує широкого подальшого обговорення і ґрунтовних дискусій на рахунок того, як убезпечити діяльність новоствореного органу, Комісії з питань доброчесності, від того, аби її рішення дійсно набирали чинності, ваги і виконувалися. Але оскарження будь-якого рішення є невід’ємним правом будь-якої особи, кого стосується це рішення. І потрібно зберігати баланс. А який суд це розглядатиме, це, мабуть, питання процесуального закону.

— Яка доля чекає 467 рекомендацій для зайняття посад суддів, які вже кілька місяців лежать у Вищій раді правосуддя в той час, коли люди позбавлені доступу до правсуддя через брак кадрів в судах?

— Дійсно, до Вищої ради правосуддя не так давно надійшло 467 рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії щодо призначення суддів, які пройшли попередню процедуру добору. Але ми маємо ситуацію, коли цей конкурс як певний етап суддівського добору було оскаржено відповідними зацікавленими особами до Верховного Суду і рішенням Верховного Суду було визнано цей конкурс нечинним. На сьогодні рішення Касаційного адміністративного суду, яким цей конкурс було визнано нечинним, ще не набрало законної сили. Відповідно вирішувати питання вказаних рекомендацій за наявності такого судового рішення не є можливим з огляду на те, що судове рішення є обов’язковим для виконання, зокрема і для Вищої ради правосуддя. Після того, як доля цього конкурсу буде вирішена у судовому порядку, Вища рада правосуддя прийме рішення.

— За словами екс-судді КСУ Віктора Шишкіна, судовий збір не повинен бути перешкодою для доступу до правосуддя. Чому не кожен громадянин може дозволити собі таку розкіш як судовий захист?

— Я б не розглядав питання високої вартості судового збору як проблему або перешкоду у доступі до правосуддя. Розмір судового збору є об’єктивним чинником, який дозволяє регулювати діяльність суду таким чином, аби безпідставні позови або позови з сумнівною перспективою вирішення подавалися сторонами відповідально. Сторона, подаючи позов, розуміє, що має сплатити певну суму судових витрат і буде думати, чи дійсно вона бажає захисти свої права, чи є просто намір зловживати своїм процесуальним правом.

Але навіть при наявності судового збору існує механізм, який дозволяє з урахуванням індивідуальних особливостей, особливих обставин судом прийняти рішення про відстрочення сплати судового збору, про розстрочення сплати судового збору і навіть про звільнення від сплати судового збору. Для цього є передбачені законом обставини і процедури.

— Однією з серйозних проблем є перезавантаженість судів, і справи тягнуться роками. Що з цим робити?

— Ефективність реформи визначається певними критеріями.  Щодо судової реформи, ефективність буде визначатися таким критерієм, як якість правосуддя, доступ до правосуддя. Якість правосуддя — це розгляд справ у відповідності з законом і оперативність розгляду справ. На сьогодні ми маємо проблему, пов’язану з тривалими судовими провадженнями, яка обумовлена гострим дефіцитом кадрів у судовій системі. Цей дефіцит утворився не за один день. На сьогодні ми маємо ситуацію, коли штатна частина суддів місцевих і апеляційних судів складає майже 7300 суддів. По факту наявні 5236 суддів. Ті судді, які мають право здійснювати правосуддя, це  4598 суддів. Такий брак суддівських кадрів пов'язаний з тим, що процедура кваліфікаційного оцінювання затягнулася, не всі судді оперативно змогли пройти кваліфікаційне оцінювання, підтвердити здатність здійснювати правосуддя. Найбільш гостро це стосується суддів, у яких був обмежений п’ятирічний строк повноважень.

— Як зараз розраховується завантаженість суддів?

— Існує методика розрахунку поточного навантаження на одного суддю, яка була запроваджена у 2018-2019 роках, коли Вища рада правосуддя погоджувала штатну чисельність суддів у місцевих і апеляційних судах у зв’язку з їх реформуванням. На сьогодні методика є у стадії оновлення. Йде напрацювання нової методики із залученням міжнародних та національних експертів. Державна судова адміністрація працює над тим, і Вища рада правосуддя для того, аби дане питання перебувало постійно під контролем, створила робочу групу з числа членів Вищої ради правосуддя, працівників Державної судової адміністрації. Це питання знаходиться на контролі, і ми переконані, що найближчим часом ми зможемо підійти до затвердження такої методики, яка дасть змогу об’єктивно розрахувати кількість справ, яку спроможний розглядати суддя.

Місцевий суд у районному центрі може розглядадти  10-15 справ (суддя однособово), суд, який розглядає справи колегіально, розглядає більшу кількість справ. Кількість справ залежить від регіону, від наявної кількості суддів, залежить від юрисдикції, від багатьох факторів. Тому кількість справ не може бути вирізнена як якась усереднина величина.

Скільки суддів було звільнено або притягнуто до дисциплінарної відповідальності зокрема за скаргами адвокатів у цьому році?

Із 2017 по 2019 рік станом на 28 жовтня було звільнено 1157 суддів. За загальними обставинами (у зв'язку з неспроможністю виконувати свої повноваження за станом здоров'я, у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням) було звільнено 836 суддів, у зв’язку зі вчиненням істотного дисциплінарного проступку було звільнено 268 суддів, порушення суддею вимог щодо несумісності 18 суддів, тих суддів, які не підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя за результатами кваліфікаційного оцінювання, — 35 суддів. Ця цифра є доволі суттєвою і показує, наскільки істотним і стрімким є відтік кадрів із суддівського середовища, судової системи.

— Якою має бути зарплата суддів — високою чи конкурентною? Чимало експертів кажуть, що зарплати суддів, наприклад, Верховного суду є невиправдано високими, а зарплати суддів КСУ є взагалі космічними, це близько 300-400 тисяч гривень. Де межа між достойною зарплатою і захмарною?

— Я б сказав, що зарплата судді має бути тим чинником і запобіжником, який з одного боку захистить його соціально, тобто буде одним з складових гарантії незалежності суддів, а з іншого боку показуватиме його особливий статус у суспільстві. Рівень заробітної плати судді має бути реальним, який би забезпечив можливість судді, здійснюючи правосуддя, дійсно бути незалежним і почуватися незалежним. Я не буду коментувати конкретні розміри зарплати суддів, тому що на сьогодні це дуже гостре, болюче питання і всередині судової системи. Ми маємо істотний дисбаланс, який протягом двох останніх років дуже активно дискутується. 

— Такі зарплати можуть бути запобіжником від корупційних проявів?

— Сам по собі рівень матеріального забезпечення не може вирізнятися як єдиний фактор або запобіжник, який унеможливить корупційні прояви. Має бути системний підхід до забезпечення такого рівня правосвідомості, такого рівня професійної діяльності, коли питання корупційних впливів і ризиків мінімізується. Це має бути не лише висока заробітна плата, а й правосвідомість і умови, в яких працює суддя, суспільне ставлення до нього. Багато факторів чинників впливають на корупційні ризики.