Якщо тримання під вартою було призначене тому, що особа не з’явилася після виклику, органи влади мають довести, що особа мала достатньо повідомлень та часу для виконання наказу, і вони повинні були вжити достатні заходи для підтвердження того, що особа фактично переховувалася.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у справі «B.A.A. проти Румунії» (заява № 70621/16), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Правоохоронні органи Румунії розпочали розслідування проти громадянина Німеччини B.A.A., якого підозрювали у дачі хабаря суддям і розкраданні майна. Його батька також звинуватили у корупції. Обидва були відомими бізнесменами, які робили інвестиції в державу.

Через два роки розслідування суди за клопотанням прокуратури ухвалили рішення про арешт на підставі підозри, яка грунтувалася на показаннях свідків, офіційних документах та записах телефонних розмов. Також стверджувалося, що підозрюваний переховувався: органи влади безуспішно намагалися повідомити заявника про провадження в Монако і в Лондоні за допомогою електронної пошти і телефону. Але B.A.A. ймовірно відключив свій телефон після того, як місцева поліція повідомила його про спроби органів влади Румунії вручити йому документи.

Органи влади Румунії видали Європейський ордер на арешт підозрюваного і той був заарештований у Лондоні.

Посилаючись, зокрема, на статтю 5 (право на свободу та безпеку) Конвенції, В.А.А. поскаржився до ЄСПЛ на ордер на його арешт стверджуючи, що не існувало реальної необхідності заарештувати його через два роки після початку розслідування, а також те, що суди не перевіряли, чи можливо було призначити менш суворий захід. Він також стверджував відповідно до статті 18 (застереження щодо використання обмежень прав) Конвенції разом зі статтею 5, що органи влади Румунії видали наказ про його арешт як засіб усунення компанії його сім’ї з ринку.

У Страсбурзі виходили з того, що тримання під вартою під час судового розгляду може бути сумісним з Конвенцією, якщо воно засноване на обґрунтованій підозрі в тому, що особа скоїла злочин, якщо воно було спрямоване на те, щоб особа постала перед компетентним  правовим органом і було законним.

Якщо тримання під вартою було призначене тому, що особа не з’явилася після виклику, органи влади повинні були забезпечити, щоб особа мала достатньо повідомлень та часу для виконання наказу, і вони повинні були вжити обґрунтовані заходи для підтвердження того, що він або вона фактично переховувалися.

Суд виявив, що підозри щодо заявника були засновані на достатніх доказах. Ордер на арешт був виданий з метою притягнення його до суду в Румунії, що не було можливим до того моменту, оскільки він покинув країну. Крім того, ордер був виданий тому, що заявник, ймовірно, переховувався, оскільки зусилля зв’язатися з ним за його останньою відомою адресою в Монако, через штаб-квартиру його компаній або за допомогою електронної пошти і телефону не мали успіху. Дійсно, він, ймовірно, вимкнув його телефон після того, як з ним зв’язалася поліція Монако.

Тож в ЄСПЛ констатували, що національні органи влади вжили обґрунтовані заходи для інформування заявника про провадження та підтвердження того, що він переховувався. Він мав можливість особисто з’явитися в судах або за допомогою адвоката за його власним вибором. У матеріалах справи нічого не вказувало на те, що адвокату перешкоджати представляти свого клієнта або представляти аргументи.

То ж ЄСПЛ не розгледів жодного порушення Конвенції та відхилив скаргу заявника як явно необґрунтовану.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «B.A.A. проти Румунії» (заява № 70621/16) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело