Видання: «Закон і Бізнес»
Номер видання: №48 (1398)
Автор: Павліна Каменських

«Це і є судова реформа, коли судді перестають боятися тиску правоохоронців»

— Павле Миколайовичу, як повідомляв наш тижневик, 30 жовтня суд виправдав вас у справі за обвинуваченням у незавершеному замаху на шахрайство. Що насамперед переконало суддів у вашій невинуватості?

— У моїй справі було багато підстав для постановлення виправдувального вироку. Кожна з них, навіть взята окремо, є достатньою для виправдання.

Наприклад, порушення підслідності. В законодавстві чітко визначено, що ст.190 Кримінального кодексу — це пряма підслідність Національної поліції. Тепер зверніть увагу, що розслідування вела Генеральна прокуратура за ч.4. ст.15, ч.4 ст.190 КК. Генеральний прокурор або його заступник можуть лише в одному випадку змінити підслідність — у разі неефективного розслідування. Але в ГПУ відразу ж пішли на порушення цієї логіки Кримінального процесуального кодексу і трималися за цю справу, посилаючись на обставини, які не давали їм законного права триматися за цю справу, — резонансність та складність. Суд постановив, що такі підстави не передбачені національним законодавством, практикою ЄСПЛ, не спростовують процесуальних порушень та вказують на недопустимість доказів, які зібрані під час всього досудового розслідування. Я навів лише один приклад, сам вирок — це 38 сторінок, більшість тексту займає опис порушень з боку прокуратури.

Після мого виправдувального вироку минув лише місяць, а за подібних підстав постановлено ще три аналогічні рішення судів. Спільне в них те, що суди встановили в них наявність провокацій.

Свідком захисту у моїй справі був колишній заступник начальника департаменту розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ. З його показань відомо, що проти мене було організовано 5 провальних спроб провокації. Тому на шостий раз улаштували все так, що це не потребувало моєї участі або присутності. Де я не перебував би в той момент, цей змодельований «злочин» все одно стався б.

На жаль, у нас правоохоронні органи не вміють працювати без агентів та провокацій. В Європі з боку агентів допускається вчинення лише пасивних дій; активне підбурювання до злочину не сприймається у практиці ЄСПЛ. А в нашій країні все інакше.

— Чи можна ваш вирок назвати результатом судової реформи?

— Це і є судова реформа, коли судді перестають боятися тиску правоохоронців. Сформувався певний імунітет від тиску правоохоронних органів на суд, здатність суду незалежно і обґрунтовано приймати рішення не на догоду обвинуваченню, а на основі законодавства та фактичних доказів обох сторін процесу.

Ви можете зараз вийти на вулицю й запитати у людей, яка судова реформа краща: яка полягає в тому, аби змінити назву суду, чи в тому, щоб судді не боялися виносити законні й справедливі вироки. Я впевнений, що сто чоловік зі ста проголосують за другий варіант.

— У чому причина такої сміливості суддів?

— Судді втомилися боятись. В мене таке враження, що після всіх кваліфікаційних оцінювань, переформатувань судів, всіх перешкод, через які проходять судді на своєму кар’єрному шляху, вони вже перестали боятися.

Зараз до мене підходять багато знайомих, в тому числі колег, котрі мені говорять одні й ті самі слова, які через них мені, очевидно, хочуть передати. Перше: твій вирок скасують в апеляційній інстанції. Друге: суддів, щоб вони скасували твій вирок, ламатимуть через коліно. Ну, хто це може витримати? І це все, що має обвинувачення? Погрози?

«Я пройшов цю історію особисто і довів фальсифікацію кримінальних проваджень»

— Переглядаючи запис засідань ВРП, помітила, що при розгляді питання щодо відсторонення суддів у рамках кримінальних проваджень ви не раз говорили, що тут могла мати місце провокація.

— Я не проводив би аналогій між справами щодо суддів та моєю справою. Проте у мене є власна історія відстоювання своєї невинуватості у сфабрикованій справі. Крім того, мене обрала до Вищої ради правосуддя адвокатська спільнота. Тому мій підхід, про який ви запитуєте, — це і професійне адвокатське, і особисте.

Коли на розгляд ВРП виносять справи, подібні до моєї, я багато чого ставлю під сумнів. Сфабриковані, замовні справи є поширеною практикою, треба це визнати. Я пройшов цю історію особисто і довів фальсифікацію кримінальних проваджень.

— Чи знаєте, хто стоїть за кримінальним провадженням проти вас?

— Це прізвище згадується у вироку в достатньо широкому контексті обставин, які пояснюють появу таких неприємностей в моєму житті. Свідок у моїй справі, про якого я вже згадував, під присягою розповів про конкретного замовника і його мотивацію. Це власник великої мережі супермаркетів. Всі показання колишнього посадовця ГПУ стосовно замовника зафіксовані в рішенні суду.

Кримінальна справа проти мене з’явилася після чергового загострення досить складного сімейного конфлікту цього бізнесмена і його колишнього зятя, народного депутата. Коли виникла ідея посадити в тюрму цього молодого чоловіка, то все його оточення потрапило «під роздачу». Ми з ним мали дружні стосунки, тому стосовно мене було чітке замовлення.

Я знаю, як його виконували, це все досліджувалось у суді і прийнято судом як доказ. Тобто замовний характер справи підтверджений фактами та відображений у судовому рішенні.

— То чому ви не ініціюєте відкриття кримінального провадження проти осіб, які були провокаторами?

— Було б нерозумно, з юридичної точки зору, цього не робити. Справа розслідується. Переконаний, що колишній адвокат і провокатор буде обов’язково притягнутий до відповідальності разом з тими, хто його використовував. Для цього є докази.

Є позиція ЄСПЛ. Європейський суд підтверджує: особа, яка неодноразово подає в правоохоронні органи заяви про те, що в неї вимагають хабар, сприяє організації передання грошей під контролем правоохоронців, з великою

ймовірністю є агентом спецслужб. Я тут не маю на увазі реальних жертв якихось незаконних вимагань. Ідеться про, скажімо, професійних потерпілих, які системно підкидають суддям, посадовцям або бізнесменам такі постановочні хабарі.

Заявник у моїй справі був залучений до 4-х провокацій стосовно посадовців різних відомств та судді. Всі ці історії трапилися у Житомирській області. 4 спецоперації. Уже після моєї справи він допоміг правоохоронцям затримати державного реєстратора. Це вже був 6-й випадок, про який відомо мені та моїм адвокатам. Така цифра не може свідчити про збіг життєвих обставин або тотальну нефартовість людини, в якої на кожному кроці вимагають гроші якісь шахраї.

Дехто з цих 5 осіб, стосовно яких він здійснив провокації, виступив свідком в моїй справі. Всі ми визнані потерпілими у провадженні в іншій справі, яку розслідувала Головна військова прокуратура за ст.370 КК («Провокація хабара») та ще 5 статтями. Зараз цю справу забрала до себе Генеральна прокуратура. Як вона буде розслідувати сама проти себе?

— Ви наголосили, що докази були зібрані неналежним чином. Можете навести приклад?

— Одна з підстав, як я вже казав, — порушення підслідності. Крім того, встановлено порушення умов отримання попереднього дозволу на проведення НС(Р)Д. Порушено мої права на ознайомлення з НС(Р)Д. Стороні захисту при виконанні ст.290 КПК не було надано можливості слухати та дивитися ці диски та флеш-карти. Були надані тільки роздруківки. А в суді стало зрозуміло чому: записів телефонних розмов взагалі не існує, а диск з телефонними розмовами виявився пустим.

Захист довів абсурдні невідповідності протоколу вручення коштів так званому потерпілому та протоколу затримання другого фігуранта цієї справи Олега Шкляра. Різниця у цих протоколах становить $10 тис., і саме ці 10 тис. планували мені підкинути. Правоохоронці збиралися прийти до мене в кабінет і розкласти тут гроші, але я вийшов на вулицю зустріти свого друга, адвоката Петра Бойка. Тому вони подумали, що я вже йду з роботи, і вручили повістку про виклик мене як підозрюваного без вручення підозри.

Тобто мене офіційно визнали підозрюваним не тільки до вручення підозри, але і до моменту скоєння самого злочину, оскільки О.Шкляр був затриманий після вручення мені цієї повістки.

Далі пробують підкинути ці гроші моїй дружині в магазин, але її також не виявилося на місці. Потім подались у мій колишній адвокатський офіс, але їм не відчинили дверей, а ухвали на проникнення в них не було.

І протокол видачі коштів, і протокол затримання другого підозрюваного в цій справі складені з порушенням процесуальних вимог до їхнього складання.

Усі ці гроші треба переписати, номери усіх банкнот. На одній купюрі 11 знаків. Якщо 1500 таких банкнот — 16,5 тис. знаків, які треба надрукувати. Крім того, слід зробити ксерокопії цих купюр, залучити понятих. Знаєте, за скільки це зробили наші правоохоронні органи? В протоколі вказано час: «21 вересня 2016 року, о 9:45 почали, о 10:05 закінчили».

Згодом з’ясувалося, що «потерпілий» у той день зайшов до СБУ о 9:36, тобто о 9:45 дійсно могли почати складати протокол, але вийшов о 9:56! Ось така розбіжність. Отже, і тут правоохоронці збрехали. У них уже був готовий цей протокол. Тобто гроші йому не належали і він не потерпілий. Тут немає складу злочину.

Ще одна цікава обставина. В усіх справах, де виступав той провокатор, він давав частину своїх грошей. Однак ні разу не звернувся з клопотанням, щоб йому ці гроші повернули. Отакий «безкорисливий» борець з корупцією. Втім, це доводить тільки одне: ці гроші не його. Він від когось їх отримує, але не відомо, від кого. Якщо йому дають гроші правоохоронні органи, значить, не треба їх повертати.

«На жаль, закони сьогодні не дають реальної можливості захистити суддів»

— Як змінився ваш світогляд після того, як ви побували на лаві підсудних? Чи стало іншим ваше ставлення до системи правосуддя?

— Я чітко знав, що цього не робив. І переді мною стояло питання, як це довести. Громадська думка була одразу сформована, коли Генпрокурор заявив: «Ми спіймали велику рибу на отриманні півмільйонного хабара». Це не мало нічого спільного з юридичною стороною справи. Але я не мав можливості це спростувати, тому що мені три дні не давали ефіру. За цей короткий час ЗМІ поширили 576 негативних публікацій. Така масована атака.

Я розумів, що всі ці фальсифікації потрібно спростувати не в медіа, а насамперед у суді. Я вважаю, що у мене був ідеальний процес. Мою справу розглядали рік. Всього 29 засідань, понад 100 год. слухань. 31 жовтня минулого року відбулося підготовче засідання і 30 жовтня цього року мені винесли виправдувальний вирок. Тому я довіряю суддям, вважаю, що вони прийняли справедливе і законне рішення і бездоганно дотримувалися вимог до змагальності та прозорості процесу.

Навіть член громадської ради доброчесності Роман Маселко, який до мене ставиться не дуже дружньо, сказав, що порушення прокуратури безпрецедентні. Я розцінюю його коментарі таким чином, що вирок навіть для стороннього спостерігача законний, а отже, скасувати його законних підстав немає.

Тому думка про правосуддя у мене не погіршилася. А от враження про професійний та моральний рівень правоохоронних органів украй негативні.

Навіть такий приклад. Через кілька днів після того, як мене виправдали, Генпрокурор в одній передачі закликав усіх громадських активістів зібратися разом і прийти в апеляційний суд, щоб вирок П.Гречківському скасували. Якщо я звернуся з приводу таких заяв до Європейського суду з прав людини, то гарантовано виграю у Страсбурзі, незалежно від рішення, яке приймуть у Києві.

— Як ви оцінюєте шанси виграти справу в апеляційному суді?

— З точки зору права — на 100%. Вирок першої інстанції дуже переконливий юридично. Ні з ким ні про що не буду домовлятись, і такі пропозиції я відкидав ще на досудовому розслідуванні та при розгляді в першій інстанції.

Зараз я теж хочу, щоб моя позиція була почута. Прокуратура має бажання скасувати мій вирок за формальними обставинами, бо розуміє, що за фактичними обставинами зробити це неможливо. Вони прагнуть знайти якісь процесуальні недоліки, але я, наприклад, їх не бачу. Ще раз повторюю, що через «зламати суддів через коліно» для скасування мого вироку можна зламати собі коліно. Хоча, на жаль, закони сьогодні не дають реальної можливості захистити суддів.

Правоохоронні органи не розуміють, що країна змінилась. Суди змінились. Можливо, не настільки, як це показують по телевізору, але зміни відбулись і люди перестали боятись. І це дуже важливо.

Правоохоронці живуть в якомусь феодалізмі. Вони не розуміють, що за провокацію їм буде додаткова стаття. І якщо вони не зупиняться, то обов’язково понесуть за це відповідальність.

«Не можна розглядати кожного суддю як хабарника»

— Ви є членом органу, що відповідає за формування суддівського корпусу. Чи можете радити колегам довіряти українській Феміді?

— Я б не радив при оцінках довіри до суду спиратися на негативні стереотипи. Хоча розумію, що такі стереотипи добре працюють стосовно тих речей, в яких людям бракує особистого досвіду або професійних знань. Саме в таку особливість сприйняття потрапили суди та судді.

Люди не довіряють судам, тому що по телевізору їм кажуть, що суспільство не довіряє судам. Ризикова стратегія. Якщо громадській думці втовкмачувати, що всі суди погані, то і в нових судів буде невеликий шанс реабілітуватися в очах громадськості. Вони будуть сприйматися так само негативно після першої ж хвилі критики. Не можна розглядати кожного суддю як хабарника.

— На позицію Генерального прокурора до ВРП скаржились адвокати Віктора Януковича, звинувативши Юрія Луценка в тому, що він порушив презумпцію невинуватості. Очевидно, вам також не подобаються його висловлювання…

— Так, тому що його висловлювання стосовно мене також неодноразово порушували моє право на презумпцію невинуватості.

— Чому ж ВРП не покарала його тоді?

— У законі про ВРП є дві статті, які стосуються конфлікту інтересів та упередженого ставлення. Оскільки Генпрокурор висував проти мене обвинувачення, я заявив самовідвід і Рада його задовольнила. Але вважаю, що різниці між звичайним прокурором і Генеральним немає. Якщо за це до дисциплінарної відповідальності можна притягнути звичайного прокурора, то можна й Генерального.

— Але ж член КДКП якось сказав «ЗіБ», що це неможливо, адже всі дисциплінарні стягнення підписує Генпрокурор, а значить, він сам змушений буде винести собі догану.

— Чому ви так думаєте? По-перше, у нього є заступник. По-друге, іноді Генпрокурор іде у відпустку або їде у відрядження. Я вважаю, що член КДКП сказав це лише для того, щоб знайти причину.

— Сьогодні деякі дослідження свідчать, що за останні 4 роки рівень довіри до вітчизняної Феміди зріс утричі — з 5 до 16%, хоч і це число нижче за показник 2013 року (18%). Чи зростає довіра суспільства до суду? Що змінилось у кращий бік, а що погіршилося?

— Тема довіри до суддів стала дуже спекулятивною, починаючи з появи таких опитувань. На мій погляд, довіряють судам 100% людей, які до них звертаються. Ті, хто не звертається, не мають потреби.

Скільки людей не задоволені рішенням суду? Рівно половина. Ті, хто програв. Навіть у США чи Канаді ці 50% незмінні.

Але нам починають говорити, що довіра населення до суду 1%. Із цього нібито виникає необхідність реформи. Перейменували суд — і довіра зросла до 16%? Насправді механізм реформи складніший, і не на підтасовках соцопитувань треба фокусуватися, а на таких критеріях, як професійний рівень суддів, доступність правосуддя, законність прийнятих рішень, реальні гарантії незалежності суддів та запобіжники від утручання та тиску на них, безпека суддів.

Я наразі не бачу, як ці завдання вирішує зміна назв судів або кваліфікаційне оцінювання.

Що мені подобається? Те, що судді перестали боятися. Можливо, тому, що влада всіляко прагне ускладнити їм життя та змушує проходити кваліфікаційне оцінювання, а вони загартовуються під час цього. Можливо, їм набридло втручання влади та правоохоронних органів, вони втомилися боятися настільки, що припинили це робити.