Чого очікують служителі Феміди від журналістів, і що заважає спілкуванню

Оксана Лисенко переконана: канон, що судді розмовляють із суспільством мовою своїх рішень, залишився в історії.

Якщо в засобах масової інформації з’явилася недостовірна або явно неправдива інформація про суд чи суддів, володарі мантій можуть вимагати її спростування. Та сенс ця вимога матиме лише тоді, коли ресурс належить до офіційних ЗМІ.

Крок назустріч

Одним з наріжних каменів судової реформи є відновлення в суспільстві довіри до володарів мантій. Аби домогтися поставленої мети, українська Феміда готова заручитися підтримкою четвертої гілки влади. От тільки надійного союзника з преси поки що не виходить.

Як зробити суддівство цікавим для журналістів? Як навчити медійників не допускати відвертих хиб із юридичними термінами? Чи варто сподіватися на дотримання журналістами професійного етичного кодексу? Як спростувати недостовірну інформацію, оприлюднену пресою? Про це фахівці дискутували під час ІІ загальнонаціонального форуму «Незалежні суди та вільні ЗМІ: розширення можливостей співпраці».

За словами начальника управління інформації та забезпечення комунікативної діяльності секретаріату Вищої ради правосуддя Оксани Лисенко, судді готові й бажають спілкуватись із суспільством не лише через свої рішення. Аби перекинути місток від служителів Феміди до громадськості, і був сформований прес-центр. Його основна місія полягала у створенні агентства судової інформації. Побачити роботу агентства можна на порталі court.gov.ua у стрічці новин. Унікальність ресурсу в тому, що новини всіх судових установ держави розміщуються в одному блоці.

У фахівців, з якими «ЗіБ» поспілкувався із цього приводу по завершенні заходу, ставлення до такого підходу вельми неоднозначне. По-перше, інформаційне наповнення залишається дуже низьким, що значно ускладнює, а подекуди й унеможливлює використання матеріалів іншими ЗМІ. Тому медійники радять прес-секретарям ретельніше підходити до процесу компілювання даних. Якщо мова йде про судове рішення, варто зазначити основну думку, викладену в мотивувальній частині, яка відрізняє вердикт від інших і робить його цікавим для представників юридичної спільноти. Якщо ж ідеться про захід, що проходив у суді або за участю суддів, замість перерахунку присутніх корисніше оприлюднити найцікавіші думки.

По-друге, деякі заголовки кульгають на обидві ноги та не спроможні змусити читача переглянути інформацію детальніше. Журналісти переконані, що вивчення нескладних прийомів написання заголовків може значно поліпшити ситуацію.

По-третє, завелика кількість новин позбавляє користувача бажання прокручувати стрічку в пошуку матеріалу, який може його зацікавити. Тож виникає велика ймовірність того, що дійсно важлива інформація залишиться непоміченою. Аби уникнути цього, спеціалісти радять вивчати аудиторію та зосередитися тільки на інформації, що матиме попит в інтернет-користувачів.

У прес-центрі судової влади знають про недоліки й готові працювати над якісним наповненням порталу.

Побачити зможуть усі

Більш удалою новинкою, якою активно послуговуються суди для донесення інформації до суспільства, є он-лайн-трансляції засідань. Окремі з них, говорять у прес-центрі судової влади, набирають по 60 тис. переглядів. Звісно, не кожен суд може похизуватися резонансною справою. Однак «комунікативники» з ВРП закликають не нехтувати трансляцією незалежно від складу учасників. Адже навіть у рішенні в пересічній, на перший погляд, справі можуть бути викладені надзвичайно цікаві та значущі правові позиції.

Від журналістів же, які переглядають трансляції або відвідують засідання безпосередньо, судді очікують повноти та об’єктивності в поданні інформації. Зокрема, йдеться про неприпустимість плутанини щодо статусу процесуальних учасників, мети засідання, висвітлення події лише з точки зору однієї зі сторін, висловлення неповаги до суду тощо.

А ось медійники сподіваються, що суди своєчасно повідомлятимуть про дату та час слухання справи, не чинитимуть журналістам перепон у доступі, якщо цього не вимагає закон, і готуватимуть якісні прес-релізи, в яких відображатимуть процесуальні аспекти.

Тобто йдеться про те, що представники третьої та четвертої гілок влади мають знайти золоту середину між прагненням до сенсації, правовими вимогами та взаємоповагою. На цьому, зокрема, акцентують увагу й міжнародні інституції, позиції яких переглянув «ЗіБ».

Так, право кожного на публічний розгляд справи гарантується §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, документом копенгагенської наради конференції щодо людського виміру НБСЄ, додатком до рекомендації СМ/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо незалежності суддів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «The Sunday Times v. United Kingdom» (1979) ідеться про те, що ЗМІ виступають комунікативним каналом, через який громадськість отримує інформацію про діяльність суду.

На тому, що преса має обов’язок інформувати суспільство про важливі судові справи, але не повинна підміняти собою суд, наголошується в рішенні ЄСПЛ у справі «Worm v. Austria» (1997).

І нарешті, про те, що судді мають бути захищені від деструктивних випадів ЗМІ, які не базуються на жодній фактичній підставі, йдеться в рішенні у справі «De Haesand Gijsels v. Belgium» (1997).

Нерівні можливості

У прес-центрі судової влади впевнені, що їхні колеги до такого компромісу та співпраці готові. Одначе питання про готовність ЗМІ залишається без відповіді. З одного боку, українських журналістів важко зацікавити інформацією, яка, на їхній погляд, не є сенсаційною та не приверне уваги аудиторії. З другого — у погоні за гарячою новиною медійники подекуди роблять смислові помилки, які є неприпустимими або з точки зору юридичного трактування, або з погляду поваги до честі та гідності учасників процесу.

Якщо права кореспонтентів, які бажають висвітлювати судовий процес, надійно захищені чинним законодавством, то права суддів під час взаємодії з пресою де-факто захищені тільки Етичним кодексом українського журналіста. І хоча положення документа є вельми прогресивними й навіть кореспондуються з нормами журналістської поведінки, викладеними в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи «Про етичні принципи журналістики» №1003 (1993), прецедентів застосування кодексу задля захисту судді в Україні ще не було.

Самі медійники пояснюють таку ситуацію там, що офіційні ЗМІ з готовністю реагують на зауваження суддів стосовно некоректності інформації та, якщо зауваження слушні, або виправляють матеріал, або, коли цього зробити неможливо, дають спростування. Проте більшість ресурсів, де з’являється подібна інформація, не є ЗМІ, а їхні працівники не мають жодного стосунку до Національної спілки журналістів України, тож кодекс щодо них застосований бути не може.

Утім, повідомляючи ресурс про недостовірну або помилкову інформацію, член комісії з журналістської етики Світлана Остапа порадила дотримуватися чинного законодавства, яке, зокрема, регламентує обсяг і строки повідомлення. Якщо ж відповідь не надходить, і медійники, і представники самоврядних суддівських органів радять законникам звертатися по захист до своїх колег. От тільки самі судді не квапляться подавати позови, адже, як не раз говорили «ЗіБ» «самоврядники», володарі мантій побоюються вступати в конфлікти з несумлінними журналістами, які, за прикладом Нікколо Макіавеллі, не гребують жодними засобами.

Тому володарі мантій налаштовані на співпрацю зі ЗМІ. Вони відкриті для спілкування та взаємодії. Разом з тим висловлюють побажання, щоби рух назустріч був обопільним.

ПРЯМА МОВА:

Андрій ПОТАПЕНКО, 
суддя-спікер Ржищевського районного суду Київської області:

— Суддям-спікерам не вистачає годин у добі. А судовій владі не вистачає профільних ЗМІ, професійних і незалежних. Не вистачає розуміння з боку журналістів. Досі потрібно роз’яснювати, де арештований, а де затриманий, де обвинувачений, а де підозрюваний.

Лариса ЗУЄВА, 
суддя-спікер Одеського апеляційного адміністративного суду:

— Не вистачає позитивної оцінки нашої роботи від журналістів. Дуже рідко вони пишуть про те, як важко працюють судді, скільки зробили, аби налагодити комунікацію зі ЗМІ. І ніхто не каже про те, що сьогодні журналіст може прийти до будь-якого суду і з ним будуть спілкуватися навчені співробітники.