Чи є світло у кінці тунелю? Про це говорили із членом Вищої ради правосуддя Олегом Прудивусом.

Бесіду вела Наталя Мамченко, «Судово-юридична газета»

Про фінансування

Які аргументи озвучує Міністерство фінансів, відповідаючи за запит судової гілки влади стосовно недостатнього фінансування? З чим пов’язане, на Вашу думку, те, що з року в рік запит судової влади фактично ігнорується у той час, як підвищуються видатки по інших статтях бюджету? Чи не робиться це спеціально, як особливий вид тиску на судову систему? 

Протягом багатьох років – принаймні тих, які я працюю, судова влада хронічно недофінансовується. Міністерство фінансів має неофіційну функцію – в першу чергу, стримувати і контролювати видатки. І, виходячи із цієї функції, Мінфін стримує фінансування різних процесів. Ніяких образ на Міністерство фінансів у аспекті виконання цієї функції немає. Але що стосується обґрунтувань стримування видатків на судову владу – вони необ’єктивні.

Міністерство фінансів зазвичай посилається на те, що ДСА неправильно розподіляє видатки між судами. І пропонує розподілити таким чином, щоб всі видатки, які зазначаються у Додатку 7 до закону про Державний бюджет, відповідали реальним потребам усіх судів і не було будь-яких перекосів у фінансуванні.

Зокрема, Міністерство фінансів неодноразово закидало відсутність затверджених нормативів фінансового забезпечення судів та установ, які могли б бути використані ДСА та Міністерством фінансів для планування обсягу видатків на судову владу з урахуванням прогнозних макропоказників розвитку економіки та фінансових можливостей бюджету.

При тому, що у такому обґрунтуванні є певний сенс, але в більшій мірі різноманітні звинувачення носять штучний характер, і вони спрямовані на те, щоб не забезпечувати фінансування судової влади. Мінфін фактично шукає будь-які підстави, щоб стримувати таке фінансування.

Тому, я думаю, що цей процес буде безкінечний, виходячи із самої природи та функцій Міністерства фінансів. Разом із тим, ми повинні використовувати важелі законодавчої влади, ініціативу судової влади для того, щоб домогтися належного фінансування.

Хоча, як зазначає Мінфін, має місце певна недосконалість у плануванні видатків ДСА, але в цілому ДСА виходить із реальних потреб. Безумовно, щось можна коригувати, але концептуально, судова влада у 2022 році профінансується лише на 70%. Тобто вже зараз у проекті Держбюджету закладається недофінансування судової влади на третину.

Тут є небезпека і для стабільності судової влади, і для громадян, і для авторитету державної влади в цілому. І, як наслідок, для авторитету нашої держави.

Які конкретно видатки не будуть профінансовані?

Катастрофічно не вистачає коштів на поштові відправлення, на оплату комунальних послуг. Вартість цих послуг постійно зростає. Я вже не кажу про капітальні видатки. Це окремий напрям фінансування, який пов’язаний із належними умовами праці – це ремонти приміщень судів, реконструкція старих приміщень тощо.

Зовнішній вигляд і внутрішнє оздоблення приміщення суду свідчить про ставлення держави до відповідної гілки влади і про ставлення до тих людей, які звертаються до суду, тобто до своїх громадян. Це відображення авторитету державної влади в цілому.

Втім, вже протягом кількох років держава не передбачає у бюджеті кошти на капітальні видатки. Тому навіть ті приміщення, будівництво яких майже завершено або які не введені в експлуатацію, руйнуються. Це парадокс.

Але, в першу чергу, недофінансування впливає на оплату праці працівників апаратів судів. Чинним законом «Про судоустрій і статус суддів» врегульовано питання щодо суддівської винагороди. Однак, що стосується працівників апаратів судів, які є державними службовцями, то ситуація тут дуже складна. Вона пов’язана із тим, що розміри посадових окладів визначені постановою КМУ і вони невеликі. А на стимулюючі доплати коштів не вистачає.

Відповідно до чинного законодавства є можливість заохочення працівників судів за рахунок премій. Але економія фонду зарплати може і не утворюватися. Вища рада правосуддя є локомотивом у зміні цієї ситуації.  Ми спільно з парламентарями в рамках робочої групи на чолі з Сергієм Демченко готуємо законопроект. Його мета – визначити у профільному законі про судоустрій мінімальний посадовий оклад працівникам апаратів судів та органів судової влади, щоб він відповідав мінімальним споживчим потребам людини, яка має вищу юридичну освіту і має високу кваліфікацію. Щоб ця заробітна плата була конкурентоспроможною на юридичному ринку. Цей закон сприяв би формуванню міцного та стабільного корпусу державної служби в апаратах судів.

Яким буде цей розмір?

Ми закладаємо у законопроекті мінімальний оклад працівника апарату у розмірі 20% від суддівської винагороди у суді першої інстанції. Плюс – відповідні надбавки за вислугу років, за ранг тощо. 

Але ж Кабмін планує скасувати надбавки

Це планується у законі про державну службу. Ми ж плануємо саме у Законі «Про судоустрій і статус суддів» закріпити норму, яка визначала б посадові оклади державних службовців органів судової влади.

У яких регіонах/судах ситуація з фінансуванням зараз найгірша? 

На сьогодні у Міністерстві фінансів знаходиться довідка щодо перерозподілу бюджетних асигнувань, згідно з якою пропонується збільшити фонд оплати для працівників апаратів судів, що дасть змогу виплатити не менш як 20% стимулюючих виплат у всіх судах.

Однак натепер в судах відсутні кошти для відповідних нарахувань на заробітну плату. Для її виплати з урахуванням запропонованого збільшення необхідно додатково щонайменше 54 млн гривень. Зазначені кошти планується отримати за рахунок понадпланових надходжень від сплати судового збору.

Також залишається проблема із забезпеченням судів коштами на поточні видатки (відправлення поштової кореспонденції, придбання канцелярських товарів тощо). Частково проблема була вирішена внесенням змін до Держбюджету, але на сьогодні продовжують надходити листи від судів щодо недостатності коштів на ці цілі.

Щодо комунальних послуг та сплати за енергоносії слід зазначити, що за рахунок понадпланових надходжень від сплати судового збору вже додатково призначено судам 92 млн гривень.

Виділити якийсь конкретний регіон чи суд буде не коректно, оскільки ситуація скрізь приблизно однакова.

Чи зверталася ВРП із відповідними листами до Президента стосовно фінансування та чи отримала відповідь?

У 2020 році під час бюджетного процесу та опрацювання проекту Бюджету на 2021 рік ВРП інформувала Прем’єр-міністра, Міністерство фінансів, комітети Верховної Ради з питань правової політики та з питань бюджету про критичну недостатність фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів на 2021 рік.

28 грудня 2020 року ВРП повідомила Прем’єр-міністра України про ігнорування Міністерством фінансів звернень Вищої ради правосуддя щодо недостатнього фінансування судової гілки влади.

15 лютого 2021 року ВРП зверталася до Президента України та Голови Верховної Ради України з проханням сприяти якнайшвидшому врегулюванню на законодавчому рівні, зокрема, питання повного врахування мінімальної потреби видатків споживання та видатків розвитку для місцевих та апеляційних судів, а також до Прем’єр-міністра з проханням ініціювати внесення відповідних змін до Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Звернення до Президента України було направлено за належністю до Кабінету Міністрів України, а звідти до Національного агентства з питань державної служби, яке у свою чергу у відповіді ВРП зазначило, що питання не належить до сфери повноважень НАДС.

11 травня 2021 року ВРП вчергове звернулася до Прем’єр-міністра та Міністра фінансів.

30 червня 2021 року Вища рада правосуддя звернулася до комітетів Верховної Ради з питань правової політики та з питань бюджету, зокрема, з проханням сприяти вирішенню проблем фінансового забезпечення діяльності судової влади в Україні у 2021 році із забезпеченням усіх першочергових потреб діяльності судів.

Чи можна обмежити суддівську винагороду

Одним із аргументів Мінфіну минулого року було посилання, що Мінфіну доводиться забезпечувати надвеликі, з точки зору пересічного громадянина, розміри суддівської винагороди, у той час, як на інші видатки по судовій системі не вистачає коштів. Чи, на Вашу думку, варто замислитися над обмеженням суддівської винагороди?

Визначення розміру суддівської винагороди – це питання законодавчої влади. Саме ця гілка влади визначила, якою має бути суддівська винагорода. При цьому законодавець керувався міжнародними нормами, рівнем оплати праці суддів в європейських країнах.

Рівень суддівської винагороди має бути таким, щоб суддя думав про долю тих людей, справу яких він вирішує, а не про те, як йому прогодувати родину.

До речі, якраз реформа, яка відбувалася в 2016-2017, закладала принципи побудови судової влади і оплати праці суддів. І вони ґрунтувалися на міжнародних стандартах.

Йдеться, власне, не про захист суддів. Це – про захист громадянина.

Разом із тим постійно спостерігаються спроби впливу на розмір суддівської винагороди.

Зокрема, восени 2019 року законом №193-IX було зменшено базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду з 75 до 55 прожиткових мінімумів (Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 дану норму визнано неконституційною). Законом від 13 квітня 2020 року № 553-IX встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної зарплати, що застосовується й до суддівської винагороди (Рішенням КСУ від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 дану норму визнано неконституційною).

Законом «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня –  2270 гривень. Проте прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня – 2102 гривні.

Що стосується проекту Закону «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №6000, то ним пропонується встановити, що у 2022 році, знов таки, прожитковий мінімум для визначення базового розміру посадового окладу судді залишиться на рівні 2102 гривні.

У контексті наведеного мною вище доречно наголосити, що недофінансування судової гілки влади, нехтування її фінансовими потребами, а також неврахування мінімальної потреби видатків споживання та видатків розвитку для місцевих та апеляційних судів призводить до дисбалансу рівноваги між існуючими гілками влади, що може мати негативний вплив на можливість здійснення правосуддя та зменшить довіру до державної влади загалом.

Принцип правової визначеності відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави та покликаний гарантувати ефективну дію принципу верховенства права. Він виявляє себе як на етапі правотворчості, так і на етапі правозастосування.

Тому піднімати питання про вирішення за рахунок зниження розміру суддівської винагороди інших проблем у державі, це, м’яко кажучи, некоректно.

Разом із тим, коли у ЗМІ з’являється інформація, що суддя отримав хабар або сів п’яний за кермо, то ці аргументи стосовно розміру суддівської винагороди тьмяніють…

Коли ми наводимо такі випадки, хабарів чи ДТП за участю суддів, ми забуваємо, що судді – це ті ж громадяни України, і вони не з Місяця з’явилися.

Вони представляють зріз нашого суспільства. У жодній країні суспільство не є ідеальним.

Дійсно, це неприпустимі явища, які треба жорстко викорінювати. Зараз, на жаль, закон зупинив здійснення Вищою радою правосуддя функції з розгляду дисциплінарних справ щодо суддів.

Втім, казати, що вся судова влада така – це нерозумно. Це не додає авторитету, перш за все, тим, хто вдається до узагальнень.

Наводити такі приклади як характеристику всій судовій владі і казати, що це системне явище, вкрай небезпечно. Бо так ми підриваємо авторитет всієї державної влади і шкодимо національній безпеці.

Судова влада як одна з гілок державної влади природно є авторитетною.

Ми повинні виходити з презумпції авторитету судової влади, і всі ті негаразди, які є, їх не треба і навіть неможливо виставляти як якісь системні явища.

Галина Третьякова подала законопроект №5882, яким запропонувала «заморозити» базовий суддівський оклад, визначивши його у абсолютній цифрі, та відв’язати його від прожиткового мінімуму. Чи є ризики у цьому проекті?

Є міжнародні стандарти, які ми апріорі не можемо порушувати. Зокрема, у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що рівень оплати праці судді повинен гарантуватися конкретними законодавчими положеннями, бути захищеним від зменшення, і має діяти положення про його підвищення відповідно до вартості життя.

Нагадаю, що зазначеним законопроектом №5882 передбачається встановлення з 1 січня 2022 року базового розміру посадового окладу судді місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого та Верховного Суду у гривневому еквіваленті до існуючих умов визначення базового розміру посадового окладу та проведення щорічної його індексації, починаючи з 01.03.2025 року. Цей підхід носить дискримінаційний характер.

Сьогодні посадовий оклад судді прив’язаний до прожиткового мінімуму. Останній змінюється, з огляду на економічні процеси у державі. Це є виправданим, бо посадовий оклад судді має корегуватися відносно фінансового стану держави. Це один із серйозних запобіжників корупційних явищ.

Тому проект пані Третьякової, який визначає жорстку ставку, на мою думку, не відповідає міжнародним стандартам та є неприйнятним.

Наразі законопроект №5882 знаходиться на опрацюванні Вищої ради правосуддя, а саме здійснюється підготовка проекту консультативного висновку. Очікуємо позицію інших органів та установ системи правосуддя. Про електронне правосуддя 

Одним із шляхів скорочення витрат судів на поштові відправлення є цифровізація правосуддя. Однак зараз це складно назвати цифровізацією. По-перше, громадян зобов’язали направляти попередньо документи по справі іншій стороні самостійно, по-друге, судам доводиться роздруковувати подані в електронному вигляді документи. Електронна справа так і не запрацювала, централізованого зберігання даних не відбувається, автоматизована система документообігу судів не оновлена. У 2019 році, коли ще були у наявності кошти на таку цифровізацію, Вища рада правосуддя відмовилася погоджувати запуск ЄСІТС. Якби була змога повернутися назад, чи могла б ВРП тоді ухвалити інше рішення?

Проект Положення про ЄСІТС у 2019 році був дуже «сирим», а суди були просто не готові до впровадження цієї Системи. Тому я вважаю, що ВРП ухвалила абсолютно виправдане рішення.

І навіть сьогодні ми йдемо поступово, крок за кроком, затверджуючи регулювання окремих модулів, бо до введення відразу і в цілому ця Система не готова.

Дійсно, зараз у судах виникає чимало питань, коли надходить процесуальний документ із безліччю додатків в електронному вигляді – хто це має роздрукувати, де брати папір в умовах відсутності фінансування? Однак чинним законодавством України не врегульовано питання гібридного (електронного/ паперового) ведення судових справ та архіву. Саме тому при затвердженні Вищою радою правосуддя у серпні 2021 року Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи за основу була взята паперова справа (нагадаємо, що Положення про модулі ЄСІТС не передбачає ведення справи в електронному вигляді – прим. ред.).

Стосовно того, що процесуальним законодавством зобов’язано сторону надсилати іншій стороні у справі усі матеріали в паперовому вигляді, то це необхідно, аби скоротити навантаження на суд та мати підтвердження отримання сторонами усіх матеріалів. Адже, оскільки реєстрація особи у «Електронному кабінеті» є добровільною, невизначеним залишається механізм отримання підтвердження доставки документів незареєстрованими користувачами.

Єдиним сервісом електронного документообігу наразі є «Електронний кабінет», який у 2019 році технічно не був готовий до впровадження. Всі документи, які обробляються в системі в електронному вигляді централізовано зберігаються, навіть попри те, що система документообігу в судах має свої недоліки і є застарілою.

Якщо порівняти 2019/2021 рр., то можна сказати, що у 2019 році підсистеми електронного кабінету та електронного суду не були готові до впровадження, а система відоконференцзв’язку, яка наразі використовується при розгляді судових справ, була відсутня.

Зауважу, що в європейському правосудді існує дуалізм: і електронний, і паперовий документообіг. Окрім того, такий дуалізм важливий, щоб не порушувати права будь-яких громадян.

Навіть якщо ми введемо масову цифровізацію, я б не заявляв, що це великий крок вперед з точки зору верховенства права. Ми мусимо дбати про всіх громадян України. А якщо сьогодні подивитися, хто звертається до суду, то далеко не всі обізнані про те, що таке взагалі цифровізація.

Суд має надати послугу (хоча я вважаю, що суди не надають «послуги», а захищають права громадян, і про цей термін ми дискутуємо із колегами) будь-якій особі, незалежно від рівня цифрової грамотності.  Тому при активній цифровізації ми не повинні забувати про тих громадян, які не перебувають взагалі у площині цифрового життя, і не користуються електронними засобами зв’язку. Насправді таких людей дуже багато.

Раніше Рахункова палата та Держаудитслужба надали багато зауважень стосовно витрат коштів на створення ЄСІТС. Зараз ВРП буде контролювати ДСА з точки зору продуктивності витрачання коштів?

Раніше ВРП не була уповноважена контролювати ці процеси. Зараз до функцій ВРП віднесено погодження ДСА перерозподілу коштів. У процесі тісних стосунків ВРП тримає руку на пульсі, яким чином та куди ДСА розподіляються кошти. Дві голови краще, ніж одна.

Тому ми плідно працюємо з ДСА над цими питаннями і намагаємося їх вирішувати.   

Про оптимізацію судів

Раніше йшла мова про те, щоб передати на самі суди визначення, куди спрямовувати  кошти

Щодо цього питання точаться дискусії. Спеціалізовані суди всіх рівнів, і першої, і апеляційної інстанцій, є розпорядниками коштів. Щодо загальних місцевих судів, то тут розпорядниками є ТУ ДСА.

Зараз обговорюється майбутня модель, коли будуть створюватися загальні окружні суди в рамках оптимізації – чи не передати їм право бути розпорядниками коштів. Адже це вже будуть великі суди.

Я, наприклад, вважаю, що є сенс у тому, щоб кожний суд був розпорядником своїх коштів.

Чи вже зрозуміло, що буде далі з оптимізацією судів?

Дуже складне питання. Рада суддів України опікується його вирішенням. Відбуваються консультації, наскільки мені відомо, з апеляційними округами – яким чином створювати оптимальні моделі. Тут чимало чинників. Зокрема, не завжди можна керуватися кількістю населення. Важливими чинниками є і територія, і відстань між районними центрами і транспортне сполучення. Зараз районних центрів начебто менше де-юре, але де-факто вони лишилися. Головне питання – це доступ громадян до суду.

Дуже багато питань виникає стосовно того, де мають реєструватися справи, яким чином вони повинні розподілятися (адже справи мають розподілятися на всіх суддів, а не лише на тих, які будуть фізично знаходитися у певному приміщенні). Окружний суд буде створюватися на базі 2-3 судів, але ж будівлі суду і самі судді у цих приміщеннях лишаться.

Отже, є непрості технічні і організаційні питання. Бачень щодо їх вирішення багато, але єдності поки немає.

Про різницю у зарплатах апарату

Як відомо, Мінфін раніше публікував цифри, надані ДСА, стосовно колосальної різниці у зарплатах працівників апарату у різних судах. У деяких судах середня зарплата працівників апарату складала 5-6 тис, а в інших – 30 тис. грн. Чи звертала увагу ВРП на дану проблему?

Ця ситуація мала місце дуже незначний період, на початку 2021 року. Дійсно, вона була пов’язана із тим, що з самого початку року нерівномірно були розподілені кошти між судами.

Але вона була дуже швидко виправлена. Ми протягом року здійснювали погодження перерозподілів, ДСА здійснювало перерозподіл, і наразі кошти розподілені більш-менш рівномірно.

Проблема виникла через те, що при складанні розпису Державного бюджету на 2021 рік Міністерство фінансів самостійно змінило розподіл асигнувань загального та спеціального фондів держбюджету, а саме обсягів суддівської винагороди та фонду оплати праці працівників апаратів судів, на 459,8 млн гривень.

На запит ДСА від 16 січня 2021 року суди та ТУ ДСА (щодо місцевих загальних судів) надали розрахунки річного фонду суддівських винагород та обов’язкових виплат працівникам апаратів судів із затвердженими бюджетними асигнуваннями, за результатами порівняння яких ДСА України виявила надлишок / дефіцит видатків на оплату праці. Оскільки розподіл граничних обсягів видатків на оплату праці був здійснений під час формування додатка 7 до проекту Бюджету на 2021 рік у серпні 2020 року, це зумовило невідповідність передбачених кошторисних призначень судів на оплату праці бюджетним асигнуванням на кінець 2020 року, не враховано кадрові та інші зміни, які відбулися впродовж другого півріччя 2020 року.

В подальшому, аби виправити ситуацію із нерівномірним розподілом коштів, ВРП здійснено ще 5 перерозподілів бюджетних видатків:

       1. 03.2021: за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» та КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» між ТУ ДСА України (щодо місцевих загальних судів) та судами за рахунок бюджетних асигнувань ВККСУ, НШСУ та ТУ ДСАУ;

       2. 04.2021: за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» та КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» в розрізі судів. Відповідним перерозподілом забезпечилася виплата основних складових заробітної плати та стимулюючих виплат у розмірі 50 % працівникам апаратів судів, у яких наявний надлишок відповідних бюджетних асигнувань. При цьому кошти, які перевищують відповідну потребу судів, перерозподілилися іншим судам та ТУ ДСА України (щодо місцевих загальних судів);

       3-4. 09.2021, 9.09.2021: в розрізі судів та ТУ ДСАУ (щодо місцевих загальних судів) за кодом економічної класифікації видатків 2113 «Суддівська винагорода» у сумі 229 504,8 тис. грн за рахунок зменшення бюджетних асигнувань за напрямком видатків «Фонд суддівських винагород для новопризначених суддів та суддів, що звільняються» для подальшого звернення до Міністерства фінансів України із пропозицією щодо перерозподілу зазначеного обсягу бюджетних асигнувань з коду економічної класифікації видатків 2113 «Суддівська винагорода» на код економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата»; щодо видатків державного бюджету Господарського суду міста Києва за кодом економічної класифікації видатків 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар», Івано-Франківського окружного адміністративного суду за кодом економічної класифікації видатків 2273 «Оплата електроенергії», Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області за кодами економічної класифікації видатків 2273 «Оплата електроенергії» та 2274 «Оплата природного газу».

        5. 5 жовтня погодили перерозподіл видатків державного бюджету за кодами економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата» та 2120 «Нарахування на оплату праці», який дозволить збільшити рівень стимулюючих виплат працівникам апаратів апеляційних судів у 2021 році до 37,6 % від посадового окладу.   

Крім того, рішенням ВРП від 16.09.2021 року погоджено звернення ДСА України до Міністерства фінансів з поданням щодо внесення змін до розпису в частині розподілу збільшення планових показників за спеціальним фондом державного бюджету з урахуванням їх планових надходжень станом на день звернення з таким поданням в межах додаткової потреби судів у видатках на оплату комунальних послуг та енергоносіїв в обсязі 92 млн грн та для забезпечення функціонування діючих підсистем та підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, які відповідно до наказів ДСАУ введені в дослідну експлуатацію, в обсязі 24,8 млн грн.

Чи готували у ДСА і ВРП документ із прогнозом, які безпосередньо наслідки для прав громадян матиме недофінансування судів? Чи пропонувалися Мінфіну якісь варіанти, окрім просто збільшення видатків?

Такий документ ВРП спільно з ДСА не розроблявся, проте формування бюджету має в своїй основі прогнозний характер.

Із ситуації, що склалася, прогноз може бути один – припинення здійснення правосуддя судами через відсутність коштів для матеріально-технічного забезпечення, що у свою чергу, обмежить доступ до правосуддя тисячам громадян, унеможливить притягнення до відповідальності, призведе до безпідставного тримання осіб під вартою, а також погіршить вже й так складну ситуацію із відтоком кваліфікованих і досвідчених працівників апаратів судів, чия заробітна плата не відповідає принципам справедливості та конкурентоспроможності.

Які перспективи того, що судову владу почують? 

Нещодавно відбулося обговорення проекту Бюджету судової влади у Комітеті Верховної Ради з питань правової політики. Всі депутати підтримали заявки головних розпорядників про збільшення коштів. Яка подальша доля – складно передбачати, адже це буде вирішуватися далі бюджетним Комітетом і самим парламентом.

Щодо створення Етичної ради

За словами голови Комітету ВР з питань правової політики Андрія Костіна, звернення Верховного Суду до КСУ з поданням щодо конституційності закону про Етичну раду буде означати, що Верховний Суд «вдався до висловлення політичної позиції». Чи погоджуєтесь Ви із цією тезою?

Я думаю, що якраз заява пана Костіна – це політична позиція. А що робити Верховному Суду – то це вирішувати не народним депутатам. Жодна із гілок влади, крім судової, ці питання не може вирішувати. Бо рішення Пленуму ухвалюють судді Верховного Суду. Це виключно їх компетенція.

Але зараз звучить активна критика самої можливості звернутися до КСУ, зокрема, активісти пропонують прийти на Пленум ВС і запобігти цьому…

Це питання, які пов’язані із політичним впливом. Вважаю абсолютно правильним, що законом суддям заборонено бути дотичними до політики. Політика і суд – це різні речі.

Я зазвичай кажу, що там, де починається політика, закінчується право. І мені б хотілося, щоб всі питання, які пов’язані із компетенцією судів, вирішувалися виключно судами України. Коли у нас буде так відбуватися, то не буде докорів щодо впливу.

ВРП звернулася до Пленуму ВС з тим, щоб Пленум направив конституційне подання до КСУ щодо конституційності закону про Етичну раду. Разом із тим, ВРП фактично дала старт процедурі створення Етичної ради, направивши запит до суб’єктів її формування стосовно надання кандидатур. У чому тут логіка?

Я нагадаю, що Вища рада правосуддя висловила свою позицію у консультативному висновку і вона є незмінною. Але закон ухвалено, він набрав чинності і його необхідно виконувати, доки він не буде визнаний неконституційним.

Тому звернення в. о. голови Вищої ради правосуддя до суб’єктів призначення цілком узгоджується із нормами чинного закону. Водночас ми просимо Верховний Суд звернутися до КСУ щодо перевірки конституційності окремих норм цього закону. Але закон є, і він підлягає виконанню.

МЗС надало перелік організацій, які мають право делегувати своїх представників від «міжнародників». Згодом ВРП отримала лист з переліком кандидатів. Разом із тим, цей лист переважно підписано послами іноземних держав. Чи відповідає це закону про Етичну раду, адже делегувати представників за ним мають не посольства?

У законі про Вищу раду правосуддя зазначено, що список нам надають міжнародні та іноземні організації. Тому є предмет для дискусії. Але питання щодо визначення осіб до складу Етичної ради із того списку, що надається ВРП – це питання виключної компетенції голови ВРП.

До речі, теж питання – чи має право в. о. голови ВРП це робити?

Чи відомо вже, коли розпочне роботу Конкурсна комісія з відбору нового складу ВККС? На якій стадії зараз знаходиться ця процедура? Чи має ВРП контакти делегованих до неї осіб від «міжнародників»?

Мені невідомо про те, коли розпочне роботу Комісія. Більше того, наразі відсутні контакти з ВРП обраних від «міжнародників» членів Конкурсної комісії.

Але я висловлюю велику віру, що Конкурсна комісія якомога швидше запрацює, визначить склад ВККС, ВРП його затвердить, і ВККС нарешті почне свою довгоочікувану всім суспільством роботу, спрямовану на те, щоб збільшити кількість суддів і налаштувати роботу судової влади. Тому що кадрова ситуація, пов’язана з відсутністю суддів у судах України, є катастрофічною.

Складається враження, що у міжнародників є позиція – доки не буде призначено Етичну раду, Конкурсна комісія з відбору ВККС не почне роботу…

Мені особисто про це не відомо. Я думаю, що це абсолютно нераціональний підхід, і в ньому немає ніякого сенсу.

Якщо ця Конкурсна комісія вже сформована Радою суддів, міжнародними експертами, тобто органами та особами, до яких немає ніяких претензій, навіть у цих суперечливих законах, то вона має створювати ВККС. Адже за таких умов до цієї Комісії має існувати довіра, і вона мусить працювати.

Якщо робота Етичної ради все ж розпочнеться, чи планують члени ВРП продовжувати працювати?

Складно сказати. Я не хочу забігати наперед. І я не можу дати відповідь за кожного члена Вищої ради правосуддя. Є певні проблеми у цьому процесі. І одна із серйозних проблем – це початок проведення перевірки.

Законом не визначено юридичний факт, який є початком проведення перевірки. Таким чином порушується одна із складових принципу верховенства права – правова визначеність. Член ВРП не може взагалі навіть передбачати, коли стосовно нього розпочнеться перевірка, чи вона вже розпочалася. Це неприпустима річ. Одна із пропозицій Ради суддів України стосується внесення відповідних змін до закону.

Я вважаю, що це дуже слушна пропозиція, бо не може бути так, щоб особа, стосовно якої повинна початися перевірка, не була обізнана про початок цієї перевірки. По-друге, особа, стосовно якої має початися перевірка, повинна мати право висловити своє ставлення до цього – чи вона бажає, щоб її перевіряли, чи не бажає. Якщо член ВРП не бажає, щоб стосовно нього здійснювалася перевірка, то йому мають надати право звільнитися за власним бажанням. І власне кажучи, це питання також включено у пропозиції Ради суддів до закону.

Чи плануєте Ви особисто залишатися на посаді члена ВРП, якщо розпочнеться робота Етичної ради?

Виходячи із того, як буде вирішено питання у законодавчому полі.

Чи підтримує ВРП зміни до законодавства про Етичну раду, які запропонувала Рада суддів України?

Я можу сказати свою думку, але не можу казати за всю Вищу раду правосуддя. Ці пропозиції Ради суддів носять конструктивний характер і вони виходять із принципу верховенства права.

Якщо все ж ВККС не створять найближчим часом, як бути із ситуацією тотального дефіциту кадрів? Як в цілому Ви оцінюєте ситуацію, яка склалася у судовій гілці влади?

За 9 місяців, станом на 27 вересня 2021 року ВРП звільнила у відставку 157 суддів. При тому, що у нас кадрова катастрофа, це дуже великі цифри.

Наведу лише кілька статистичних даних.

У двох судах взагалі не здійснюється правосуддя. Це Тальнівський районний суд Черкаської області та Авдіївський міський суд Донецької області.

В 5 судах залишилося лише по одному судді, які мають право здійснювати правосуддя.

Найгірша ситуація у нас зараз в апеляційних судах.

Так, найскрутніше з кадрами у Харківському апеляційному суді. Там при штатній чисельності – 60 суддів, фактична численність – 14, а із повноваженнями здійснювати правосуддя – 13 суддів. Тобто, в 4 рази менше, ніж має бути.

При цьому слід звернути увагу, що на сьогодні це апеляційний загальний суд з найбільшим судовим навантаженням в Україні. Середньомісячне надходження справ на одного суддю складає 146 справ на місяць.

В Сумському апеляційному суді при визначеній штатній чисельності – 25 фактично здійснюють правосуддя 7 суддів, тобто, 28 % від штатної чисельності.

У Рівненському апеляційному суді з 23 суддів працює лише  8 суддів.

Запорізький апеляційний суд – із 40 суддів працюють 15.

Дніпровський апеляційний суд – із 60 – 26 суддів.

Одеський апеляційний суд – із 45 – 20.

Черкаський апеляційний суд – із 33- 15.

Закарпатський апеляційний суд – із 25 – 12.

Львівський апеляційний суд – із 50 – 25.

Чернігівський апеляційний суд із 34 – 17.

Що стосується спеціалізованих судів, то найскрутніша ситуація у Першому (раніше він називався Донецький ААС) апеляційному адміністративному суді, де при визначеній штатній чисельності – 21 суддя мають повноваження здійснювати правосуддя  8 суддів.

Щодо проходження оцінювання на сьогодні, то залишилося 2100 суддів, які не пройшли оцінювання, із 5234 суддів. При цьому за штатним розкладом в Україні має бути 7304 суддів, фактично є 5234, а повноваження здійснювати правосуддя мають 4862 судді.

Чому судді вирішили масово йти у відставку?

Одна із причин, я вже про це казав, це правова невизначеність. Тобто, судді, які мають достатній стаж роботи для виходу у відставку, не бачать перспектив у тому, щоб залишатися на посаді. Вони не розуміють, що їх очікує, яке майбутнє. І мабуть, виходять з того, що якщо вони мають право на гідну відставку, то краще скористатися цим правом, ніж невідомо чого очікувати.

Якби у нас була чітко визначена політика стосовно перспектив судової влади, щоб судді були впевнені у своєму майбутньому, соціальному і фізичному захисті, то я думаю, такого кадрового стану не було.

А так ми у результаті маємо ситуацію, що за суддів ніхто не хвилюється з боку високопосадовців. Відсутність впевненості спонукає їх йти у відставку. На мій погляд, це основна причина.

Також є відчуття невизначеності того, що буде далі із розміром пожиттєвого утримання суддів. Якби держава сказала – ніяких змін не буде, суддя, який відпрацював, має стаж роботи, має відповідно і право на відповідне довічне утримання, це теж могло б стримати відставки.

Мене турбує особливо те, що ми залишаємося без досить кваліфікованих суддів. У відставку, як правило, йдуть судді, які мають великий досвід і високий рівень знань, доброчесні. І якраз таких суддів ми втрачаємо. У цьому є велика проблема.

Я навів цифри по апеляційних судах. То як, при такому складі, судді апеляційної інстанції можуть вчасно розглядати справи? У деяких апеляційних судах неможливо навіть створити кримінальні колегії, настільки жахлива ситуація.

Невже інші гілки влади не розуміють ситуацію, в якій опинилися суди?

Вони мусять зрозуміти!

Принагідно хотів би звернутися до юридичної спільноти та привітати усіх колег з професійним святом – Днем юриста. Щиро бажаю щоб процеси, які відбуваються зараз у нашому суспільстві не похитнули віру у себе, свої знання та професіоналізм! Зичу усім міцного здоров’я, миру та благополуччя!

Статистична довідка

У 2019 році законом Володимира Зеленського №193 припинено роботу ВККС.

Відсутність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призвела до зупинення процесу відбору, завершення кваліфікаційного оцінювання, переведення, відрядження суддів.

Впродовж 2020 року майже вдвічі більше суддів порівняно із 2019 роком скористались своїм правом на відставку.

У середньому у 2020 році ВРП звільняла у відставку близько 20 суддів на місяць. Протягом 2021 року Рада звільнила у відставку вже 157 суддів (станом на 27.09.2021 р.).

Загалом дефіцит суддівських кадрів складає 2070 суддів. З 7304 штатних посад суддів фактично заповнені 5234, з яких повноважними є 4862 судді.

Наприклад, на засіданні Вищої ради правосуддя 14 вересня 2021 року прийнято рішення щодо звільнення 17 суддів за загальними обставинами, а саме у зв’язку з поданням заяв про відставку, в результаті ще в п’яти місцевих судах залишилося лише по одному судді, які мають повноваження здійснювати правосуддя.

 Через відсутність суддів  та відсутність повноважень у діючих суддів не здійснюється правосуддя у двох судах (Тальнівському районному суді Черкаської області та Авдіївському міському суді Донецької області). 

12.08.2021 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення про початок процедури відрядження суддів до Авдіївського міського суду Донецької області (як тимчасового переведення). До Вищої ради правосуддя надійшла згода 1 судді на переведення, яку планується розглянути на одному з найближчих засідань Ради.

Такими, що не завершили процедуру проходження кваліфікаційного оцінювання, залишаються понад 2100 суддів.

Вища рада правосуддя в межах визначених законом повноважень працює над подоланням кадрового дефіциту в судах України. Слід зазначити, що 20 червня 2020 року набрав чинності Закон України від 4 червня 2020 року № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».

У 2020-2021 роках Рада внесла Президентові України подання про призначення 614 суддів до місцевих судів, 100 з яких – судді, яких рішенням колегії ВККС України визнано такими, що відповідають займаним посадам, та які були призначені в порядку, визначеному Законом № 679-ІХ.

Загалом протягом 2017-2021 років Радою прийняті рішення про внесення подання Президентові України про призначення 2 391 судді.

 З метою вирішення проблеми надмірного навантаження в судах Радою приймалися рішення про відрядження суддів до судів з надмірним рівнем судового навантаження та судів, які припинили свою роботу та здійснення правосуддя у яких було неможливим.

Протягом минулого року за результатами прийнятих Радою рішень про відрядження суддів було відновлено роботу двох судів, правосуддя в яких не здійснювалось (Станично-Луганський районний суд Луганської області, Рокитнянський районний суд Київської області).

Так, відрядження двох суддів до Станично-Луганського районного суду Луганської області дало можливість відновити здійснення правосуддя у цьому суді. Вказаний суд припинив свою роботу у зв’язку з проведенням антитерористичної операції. У липні 2014 року у зв’язку з обстрілом незаконними збройними формуваннями 11 селища міського типу Станиці Луганської Луганської області пошкоджено будівлю Станично-Луганського районного суду Луганської області. Реконструкція приміщення суду тривала протягом 2018 – 2019 років. У 2020 році створено належні умови для його роботи.

Крім того, відновлено доступ громадян до правосуддя у Рокитнянському районному суді Київської області, правосуддя у якому не здійснювалось у зв’язку з тим, що 3 штатні посади суддів були вакантними. До Вищої ради правосуддя надійшла одна згода судді на відрядження до вказаного суду і відповідно до рішення Ради  суддю Лисянського районного суду Черкаської області відряджено до Рокитнянського районного суду Київської області строком на один рік.

Усього, за 2020 рік та січень – вересень 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшло 111 повідомлень ДСА України про необхідність розгляду питання про відрядження суддів до 118 судів з надмірним рівнем судового навантаження, а також 14 повідомлень ДСА України про необхідність розгляду питання щодо продовження строку відрядження 18 суддів.

Загалом, Вищою радою правосуддя протягом 2020 року та січня – вересня 2021 року прийняті рішення про початок процедури відрядження (як тимчасового переведення) до 105 судів, про що на офіційному вебсайті Ради розміщено відповідні оголошення. У зв’язку з розміщенням вказаних оголошень до ВРП надійшли згоди на відрядження від 189 суддів.

В цілому, у 2020 році та за дев’ять місяців 2021 року Вищою радою правосуддя прийняті рішення про відрядження 59 суддів до 41 суду з надмірним рівнем судового навантаження та до 2 судів, які припинили свою роботу та здійснення правосуддя в яких було неможливим.

На даний час у 89 судах фактична чисельність суддів відносно штатної чисельності забезпечена лише на 50 % і менше, в частині судів взагалі залишається по 1 судді, який має повноваження здійснювати правосуддя.

Найскладніша ситуація з кадрами склалася в апеляційних загальних судах. Майже у половині апеляційних загальних судів (42%) фактична кількість суддів відносно штатної чисельності складає менше 50%.

Так, в Харківському апеляційному суді при визначеній штатній чисельності – 60 суддів, фактична численність  -14, з повноваженнями -13. Це апеляційний загальний суд з найбільшим судовим навантаженням. Середньомісячне надходження справ на одного суддю складає 146 справ на місяць (дані ДСА за 6 місяців 2021 року).   

В Сумському апеляційному суді при визначеній штатній чисельності - 25, фактична чисельність суддів складає – 7 суддів, 28 % від штатної чисельності;

в Рівненському апеляційному суді при визначеній штатній чисельності 23 судді, працює лише  8 суддів, 35 % від штатної чисельності;

Запорізький апеляційний суд (40, 16, 15) 37,5 % від штатної чисельності;

Дніпровський апеляційний суд (штатна - 60, фактична -26, визначена - 26) – 43% від штатної чисельності;

Одеський апеляційний суд (штатна - 45, фактична - 20,  з повноваженнями – 20) – 44 % від штатної чисельності;

Черкаський апеляційний суд (штатна-33, фактична - 15, з повноваженнями -15) – 45,5 % від штатної чисельності;

Закарпатський апеляційний суд (25,12,12) – 48 % від штатної чисельності;

Львівський апеляційний суд (50, 25, 25) – 50 % від штатної чисельності;

Чернігівський апеляційний суд (34,17,17) – 50 % від штатної чисельності.

В Першому апеляційному адміністративному суді при визначеній штатній чисельності - 21, фактична чисельність суддів та суддів, які мають повноваження здійснювати правосуддя  складає  – 8 суддів, що складає 38 % від штатної чисельності.

З початку 2021 р. Радою звільнено у відставку 61 суддю апеляційних судів, з них 45 суддів апеляційних загальних судів. 

Загалом в цьому році Вищою радою правосуддя звільнено 157 суддів.

«Судово-юридична газета»