Олексій Огурцов, кандидат юридичних наук

Починаючи ще з Закону України «Про статус суддів» від 1992 року, законодавством було встановлено для суддів певні вимоги щодо несумісності.

У вказаному Законі такі вимоги було сформульовано вкрай лаконічно, а саме, статтею 5 було визначено, що суддя не може бути народним депутатом, належати до будь-якої політичної партії, руху, входити до складу органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку, займатись підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності у вільний від роботи час.

З певними незначними змінами ця норма проіснувала до прийняття у 2010 році Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 53 вказаного Закону було дещо не розширено, а скоріше уточнено вимоги щодо несумісності, а саме, зазначено, що перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

Вимога стосовно того, що суддя не може належати до професійної спілки, на мою думку, є дискримінаційною та суперечить статті 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Але це питання має бути темою окремого дослідження.

В цілому, вимоги щодо несумісності, які існували до 2015 року, є зрозумілими, логічними та такими, що не суперечать нормам Конституції України.

Однак у 2015 році, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було викладено у новій редакції.

Зокрема, було запроваджено принципово нову вимогу щодо несумісності у вигляді заборони судді, перебуваючи на посаді, бути кандидатом на виборні посади в органах державної влади (крім судової) та органах місцевого самоврядування.

Тобто законодавча влада фактично позбавила всіх представників судової влади Конституційного права бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яке прямо передбачене статтею 38 Конституції України.

Вважаю за доцільне більш детально проаналізувати, яким саме нормам Конституції України не відповідає запровадження вказаної вимоги.

Отже, як вже було зазначено, статтею 38 Конституції України встановлено, що громадяни мають право бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 6 липня 1999 року №7-рп/99, дійшов висновку, що положення частини першої статті 38 Конституції України, за яким громадяни мають право «вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», треба розуміти так, що громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу  державної влади, зокрема до Верховної Ради України, до органу місцевого самоврядування - сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, а також бути обраним сільським, селищним, міським головою.

У рішенні від 26 лютого 1998 року № 1-рп/1998, Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що звільнення кандидата у народні депутати України на період виборчої кампанії від виконання обов'язків за місцем роботи є його правом, а не обов'язком. У зв'язку з цим мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення згідно з якими судді і прокурори, а також державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами у народні депутати України, якщо на момент реєстрації вони подадуть до відповідної виборчої комісії особисте зобов'язання про припинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії, а також положення, яким на кандидатів у народні депутати України покладається обов'язок звільнятися на період виборчої кампанії від виконання виробничих або службових обов'язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки. Зазначеними положеннями Закону також порушується принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (частина перша статті 24 Конституції України).

Останнє зазначене рішення Конституційного Суду України стосувалося норм Закону України «Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 року, який на сьогоднішній день вже не діє.

Водночас з наведених рішень Конституційного Суду України чітко вбачається, що будь-які обмеження щодо реалізації громадянами України права, передбаченого статтею 38 Конституції України, а також вимоги щодо припинення чи зупинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії, порушують принцип рівності конституційних прав і свобод громадян, а відтак не відповідають нормам Конституції України.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як вже було зазначено, до 2015 року Законом не було встановлено для суддів обмежень бути кандидатом на виборні посади в органах державної влади (крім судової) та органах місцевого самоврядування, а відтак, оскільки запровадженням такого обмеження було звужено зміст та обсяг існуючих прав певного кола громадян, частина четверта статті 54 Закон України «Про судоустрій і статус суддів», на мою думку, також не відповідає вимогам статті 22 Конституції України.

Також вважаю за необхідне звернути увагу на таке.

З 1 січня 2020 року набрав чинності Виборчий кодекс України, який так само, як й Конституція України, не лише не містить жодних обмежень щодо права судді бути кандидатом на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а й декларує такі засади здійснення виборчого процесу як гарантії реалізації виборчих прав громадян, визначених Конституцією України, та рівність виборчого права.

Отже, нормативно-правовий акт (Виборчий кодекс України), який було прийнято значно пізніше аніж Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», не містить обмежень щодо права судді бути кандидатом на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, що додатково підтверджує помилковість запровадження законодавцем такої норми у 2015 році.

Крім того, з аналізу статті 10 Виборчого кодексу України вбачається, що Центральна виборча комісія, територіальна виборча комісія з місцевих виборів можуть прийняти рішення про відмову в реєстрації кандидата на відповідних виборах виключно на підставі відомостей про вибуття особи, висунутої кандидатом, за межі України для постійного проживання, припинення нею громадянства України, наявності судимості, виїзду з України та в’їзду в Україну протягом встановленого цим Кодексом часу перед днем голосування, наявності рішення суду про визнання особи недієздатною.

Таким чином, Центральна виборча комісія, територіальна виборча комісія з місцевих виборів навіть не будуть мати законних підстав для прийняття рішення про відмову в реєстрації кандидатом на відповідних виборах особи, яка перебуває на посаді судді, що фактично робить заборону, яка є предметом нашого дослідження, «мертвою» нормою.

З огляду на викладене, з метою усунення дискримінації та невідповідності вимогам Конституції України, вбачається за необхідне у найкоротший час внесення суб’єктами законодавчої ініціативи та наступне прийняття Верховною Радою України відповідних змін до статті 54 Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, виключення з частини четвертої вказаної статті норми відповідно до якої «Перебуваючи на посаді, суддя не може бути кандидатом на виборні посади в органах державної влади (крім судової) та органах місцевого самоврядування».

Одночасно потребує законодавчого врегулювання питання щодо збереження посади, статусу і місця роботи судді на час здійснення ним повноважень на виборній посаді.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» вже містить аналогічну за змістом норму (частина третя статті 94) для члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який є суддею, відповідно до якої за таким членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень зберігаються посада, статус і місце роботи. Такі члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень відряджаються до Комісії.

Водночас, на відміну від члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, щодо особи, яку обрано на виборну посаду, яка є суддею, ця норма потребує доопрацювання у частині порядку тимчасового припинення повноважень судді з поверненням до їх виконання після припинення повноважень на виборній посаді; зупинення виплати суддівської винагороди такій особі на час припинення повноважень судді; зарахування часу виконання повноважень на виборній посаді до стажу роботи на посаді судді.

Насамкінець хочу звернути увагу суб’єктів законодавчої ініціативи та народних депутатів України на актуальність та невідкладність врегулювання порушеного питання, оскільки у демократичній державі, яка у своїй Конституції задекларувала незворотність європейського та євроатлантичного курсу, є неприпустимою дискримінація громадян України через їх приналежність до судової гілки влади та позбавлення їх гарантованого Конституцією права.

Джерело: "Судебно-юридическая газета"