17 липня 2020 Верховна Рада України ухвалила Постанову № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів». Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування. Відтепер в Україні за новим адміністративно-територіальним поділом повинно бути 136 районів замість 490, які ми отримали в спадок від УСРСР.

Логічно було б припустити, що кількість судів в Україні повинна бути приведена до кількості новостворених районів. Проте цього не відбувається. В Україні суди діють в тієї ж кількості, на тих же територіях та з тим же штатним розкладом. До сьогодні достеменно невідомо, які плани у влади стосовно кількості судів, подальшої їх оптимізації, як буде виглядати їх географія, штатний розклад та інші питання, але цілком зрозуміло, що найближчим часом (принаймні ще пару років) нічого змінюватися не буде.

Про це свідчить внесений 15.06.2020 Кабміном в Верховну Раду законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань діяльності та організації органів державної влади, органів місцевого самоврядування у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів» (№ 3651), який відносить вирішення питання на майбутнє.

Згідно з п. 8 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку із утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах закріпленої за ними до утворення (ліквідації) районів територіальної юрисдикції, але не пізніше 1 січня 2022 року.

Про це ж свідчить і позиція Ради суддів України, що розіслала головам місцевих та апеляційних судів лист, в якому нагадала, що система судоустрою, хоч і будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності, проте на практиці не завжди може співпадати з існуючим адміністративно-територіальним поділом держави. Зміна ж адміністративно-територіального устрою може бути лише підставою для перегляду існуючої системи судоустрою. І далі РСУ роз’яснила, що місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ у межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно-територіального устрою.

Але через деякий час доведеться приводити судову систему у відповідність до нового територіального поділу.

Отже, тоді постане питання про створення нових місцевих судів та ліквідацію існуючих.

Суди загальної юрисдикції в діючій системі координат прив’язані здебільшого саме до районних центрів. Проте районними центрами в деяких випадках визнані населені пункти, які раніше ними не були та не мали судів на власній території. Тобто суди доведеться створювати заново або переносити.   

Саме тому вже сьогодні судді задаються питаннями, як будуть передаватися справи та процесуальні документи між судами.

Ліквідація суду є однією з трьох підстав для того, щоб передати справи з одного суду до іншого.

Крім проблеми з доступністю до судів та плутаниною з підсудністю, передача справ створить додаткові незручності для громадян, оскільки ці справи, які, можливо, слухалися роками, доведеться розглядати заново.

Йдеться про створення нових судів, новий склад суду, заміну колегій суддів, оновлення складу суду присяжних, внесення змін до програмного забезпечення (реєстри, системи діловодства) та інші подібні речі.

Особливо критично це для кримінальних проваджень, коли людина роками утримується під вартою, або адміністративних матеріалів (тут має місце наявність строків про притягнення до адміністративної відповідальності).

Проблема лише частково вирішена в Кримінальному процесуальному кодексі, згідно з яким у разі переведення судді до суду, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція суду, з якого суддя був переведений, такий суддя продовжує розгляд справ, що перебували в його провадженні на момент переведення (стаття 319 КПК).

Що стосується цивільних справ (або інших категорій), то вони не можуть слідувати за суддею. Вони мають перерозподілятися між суддями заново.

Також під удар підпадають справи, територіальна підсудність яких – це окупована територія та зона проведення антитерористичної операції (нагадаємо, судова практика вважає її незавершеною та такою що триває). Сьогодні правосуддя у таких справах здійснюється відповідно до Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» та Розпорядження Голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 № 2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ». Розпорядження визначило суди, які приймають до розгляду справи, віднесені до юрисдикції судів, що залишилися в непідконтрольних районах. Вищий спеціалізований суд вже давно не працює, розпорядження діє, у концепції судової реформи про це питання забули.

Законопроектів щодо забезпечення безперервності розгляду справ у випадку переведення судді до нової судової установи в Раду не надходило.

Але те, що це може викликати колапс, зрозуміло. Цілком свіжий приклад – залишки справ, які перейшли в спадок до Верховного Суду від Верховного Суду України та Вищих спеціалізованих судів. В цілому він складав десятки тисяч справ на 200 суддів ВС.

І така ж історія може трапитися по всій країні, якщо питання заздалегідь не унормувати.

Трохи пришвидшити процес теоретично повинна була б Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Але ЄСІТС з 2008 року і досі працює в тестовому режимі. І хоч Державна судова адміністрація України хизується досягненнями, судді досі вимушені використовувати сторонні сервіси відеоконференцій, навіть відправлення смс-помідомлень про судові засідання періодично не працює.

Треба звернути увагу також на те, що в Україні досі існують населені пункти, в яких або відбуваються постійні збої в електропостачанні, або взагалі відсутній Інтернет.

Автор: Сергей Студенников

Джерело: Судебно-юридичсекая газета