Ексклюзивне інтерв’ю Голови Верховного Суду Валентини Данішевської інформаційному агентству «Інтерфакс-Україна»

Законопроєкт про внесення змін до закону України «Про судоустрій і статус суддів» перебуває на розгляді профільного комітету і, цілком імовірно, буде прийнятий ще на поточній сесії Ради. Вища рада правосуддя в цілому схвалила запропонований президентом законопроєкт. Чи є у Верховного Суду зауваження до проєкту  закону? Чи узгоджується він із рішенням Конституційного Суду України?

Ми підтримуємо висновок, наданий Вищою радою правосуддя щодо цього  законопроєкту. Зрештою, і парламентський комітет підтримав цей законопроєкт. Зауваження, які висувають деякі народні депутати, теж сприймаємо. Вважаємо, що всі нюанси можна виправити або між двома читаннями, або внести поправки з голосу в сесійній залі.

Невідкладність цього законопроєкту має особливе значення, тому що з осені минулого року судова система «втратила» один із ключових органів – Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. 

У березні Конституційний Суд визнав велику кількість положень закону України «Про судоустрій і статус суддів» неконституційними, зокрема і щодо ліквідації ВККС. Минуло чотири місяці, а комісія не створена. Тож поданий президентом законопроєкт фактично направлений на імплементацію рішень Конституційного Суду в частині існування ВККС і деяких повноважень Вищої ради правосуддя. Також проєкт закону певною мірою стосується і діяльності Верховного Суду та вирішує долю суддів Верховного Суду України, які втратили свої повноваження у грудні 2017 року.

Народні депутати, громадськість намагаються вирішити і додаткові питання судової реформи. Відомо, що планується ще низка змін до законодавства про судову систему, які, сподіваюся, будуть обговорюватися.

Але я б радила зараз вирішити невідкладні питання окремо від тих, які можуть бути дискусійними. Створення ВККС і вирішення долі суддів – це, вважаю, першочергові завдання, і хотілося б, щоб Верховна Рада поки що утрималася від розгляду інших питань судової реформи, які потребують детального обговорення.

Декілька моментів у законопроєкті стосуються безпосередньо роботи Верховного Суду – щодо кількості суддів, їх грошового забезпечення, а також введення суддів Верховного Суду України до складу Верховного Суду. Ваше ставлення до переведення суддів?

У законопроєкті є положення, яке передбачає, що кількість суддів Верховного Суду, як і інших судів, буде встановлювати Вища рада правосуддя за поданням Державної судової адміністрації. Це не новела, закон встановлював лише максимальну кількість суддів, а необхідну – визначали ВРП та судова адміністрація. За законом у Верховному Суді  мало бути не більш як 200 суддів, але на сьогодні штатна чисельність ВС становить 196 суддів. Законом № 193, який визнаний неконституційним, була визначена максимальна кількість – 100 суддів. Це менше, ніж у нас зараз працює. Тому президент пропонує Верховній Раді відмовитися від встановлення максимальної кількості суддів. Нас це влаштовує, тому що кількість суддів повинна визначатися обґрунтовано, з огляду на навантаження.

Що стосується «переходу» суддів з ВСУ до ВС, то, як мені здається, найгірше – це взагалі ніяк не вирішувати цієї проблеми.

Законопроєктом передбачається: «Судді ВСУ зараховуються до штату Верховного Суду у касаційний суд тієї юрисдикції, яка відповідає юрисдикції судової палати ВСУ, в якій суддя здійснював правосуддя…».

У рішенні Конституційного Суду мова йшла про необхідність переведення суддів ВСУ на посади суддів ВС, оскільки немає юридичних відмінностей між суддями ВСУ та ВС. Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді ВСУ мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді ВС. Саме так автор законопроєкту і пропонує вирішити питання стосовно суддів ВСУ. 

Як це буде реалізовано на практиці? Яку кількість суддів Верховного Суду України зарахують до складу Верховного Суду?

Загалом суддів Верховного Суду України дев’ятеро. Думаю, що ніяких проблем після прийняття закону не буде: якщо вони захочуть розглядати справи, то зможуть повноцінно здійснювати правосуддя у Верховному Суді. З нашого боку немає ніяких пересторог чи бар’єрів щодо цього.

Як Ви думаєте, Рада прийме закон найближчим часом?

У мене немає такої впевненості. Але хотілося б, щоб принаймні ключові питання були вирішені, адже без поновлення діяльності ВККС судова система просто зупиниться.

Ситуація вже настільки критична?

У судах наразі працює лише 63% суддів від необхідної кількості. Ситуація в апеляційних судах жахлива. Наприклад, Закарпатський і Миколаївський апеляційні суди неспроможні розглядати всі категорії кримінальних справ через недостатність суддів. У критичному стані апеляційні суди Дніпра та Харкова, де кількість суддів, особливо кримінальної юрисдикції, також менша, ніж це необхідно для розгляду справ. У деяких апеляційних судах працює у 5–7 разів менше суддів, ніж повинно бути.

По-перше, це шалене навантаження, а по-друге, деякі питання у процесуальній площині просто не можуть розглядатися.

Близько 10 судів в Україні взагалі не працюють через відсутність там суддів із повноваженнями, тож доступу до правосуддя в цих районах держава просто не забезпечує.

Після завершення роботи попереднього складу ВККС у нас залишилися певні кадрові резерви, і цієї весни ВРП рекомендувала президенту призначити на посади більше 400 нових суддів. Президент уже призначив 204 з них. Багато цих суддів вже роз’їхалися по судах, отримують зарплатню, але не здійснюють правосуддя до прийняття присяги. Отже, приведення суддів до присяги – на сьогодні першочергове завдання. І ми очікуємо від президента відповідних дій. 

Нам відомо, що багато суддів звільняється з системи. Чому судді йдуть?

Тому що ситуація, м’яко кажучи, не дуже комфортна.  У більшості судів судді несуть непомірне навантаження.  Розглядають непрості, почасти резонансні справи. Є факти тиску, судді не відчувають, що вони захищені державою. А на додачу – нескінчена політика цькування… Тому судді, які мають право на відставку, просто йдуть. За півроку із судової системи у відставку пішло 119 суддів, з них 98 – лише за останні три місяці.

Щоб виправити цю ситуацію, нам необхідно дійти розуміння на державному рівні, що незалежність потрібна не судді, а тим, хто звертається до суду, державі загалом. Якщо не забезпечувати незалежності, то в Україні не буде суду, якого хочуть люди. На жаль, ми весь час відчуваємо зазіхання на незалежність судової влади від інших гілок влади.

Тим часом, ми чуємо про необхідність масштабної судової реформи… Як Ви ставитеся до реформаторських ідей Саакашвілі? Чи вважаєте раціональною, наприклад, ініціативу включення до Верховного Суду суддів-іноземців? Чи доцільно змінювати 90% суддів, як це було зроблено в Грузії?

Крім гасел про радикальні революційні зміни, ми, власне кажучи, нічого конкретного не чуємо. Говорять про створення ідеальної системи, яка буде ідеально працювати. І йде боротьба за те, хто ж буде призначати тих ідеальних суддів. 

Про ініціативу із суддями-іноземцями я б сказала так: результати роботи такого судді будуть залежати від того, під захистом якої держави він буде перебувати.

Це ж неможливо за Конституцією…

Звісно, неможливо. Конституція вимагає, щоб суддя був громадянином України, щоб він володів державною мовою. Та, власне, я і не знаю прикладів у світі, щоб ця практика сприяла якомусь прориву.

Щодо судової системи у Грузії. Ми завжди радіємо успіхам своїх колег в інших країнах.

Однак, здається, що від вироку грузинських судів щодо пана Саакашвілі сам пан Саакашвілі не був у захваті.

Ми завжди зважаємо на конструктивну критику, аналізуємо пропозиції і зауваження, але у цих гаслах конкретики не бачимо. Зазвичай при конструктивному діалозі визначається проблема, бажаний результат та оптимальний шлях досягнення цього результату. Так би я хотіла працювати.

Діалогу немає? Нацрада реформ з вами взагалі не спілкується?

Ні, ніякого діалогу з Нацрадою реформ немає, навіть жодних спроб комунікацій не було. Якщо будуть ідеї, пропозиції розгляду тих чи інших проблемних питань – відразу відгукнемося, тому що ми перші, хто зацікавлений у покращенні правосуддя.

Продовжуючи тему комунікацій: з президентом зустрічаєтесь?

Особисто – ні. Але з Офісом президента після рішення Конституційного Суду комунікація є. Чи цей діалог стане продуктивним, час покаже. Але перший наш маркер – запуск ВККС та призначення до місцевих судів і присяга 400 нових суддів.

Взагалі-то, успіх залежить від роботи усіх гілок влади: Офісу президента, Верховної Ради, уряду, судової системи. Тільки працюючи всі разом, ми можемо отримати реальний результат.

Наприклад, ми поспілкувалися з Офісом президента – вони надали нам законопроєкт, ми його опрацювали, надали свій висновок. Тепер свою роботу повинна зробити Верховна Рада – прийняти закон. Якщо парламент приймає закон, то це означає, що потрібно впровадити його у життя, призначити ВККС, наповнити суди новими кадрами. А далі вже робота для уряду – забезпечити фінансування. Тобто потрібно, щоб мова йшла про об’єднавчу роботу. 

Що ж відбувається на практиці? Як тільки країна наближається до чергової виборчої кампанії, то всі претенденти починають підвищувати свій авторитет за рахунок приниження інших. Адже найвигідніше призначити винуватцем судову систему, бо вона на вибори не йде. Щоб не привертати увагу до інших проблем у державі, весь час зосереджується увага на недоліках судової системи, хоча вона страждає на ті самі хвороби, що і все суспільство, всі гілки влади. 

Конституційний Суд почав розгляд подання Верховного Суду про карантинні обмеження. Якщо буде прийнята ваша позиція, як будуть відновлюватися порушені права в практичній площині?

На рівні Ради Європи привертається увага до того, що заходи, необхідні для збереження здоров’я і життя людей, мають ґрунтуватися на основних європейських цінностях – правах людини, демократії та верховенстві права. Тобто ситуація з коронавірусом не може бути прикриттям відступу від демократичних цінностей. 

Усі обмеження мають здійснюватися в межах повноважень тих органів, які їх запроваджують, бути легітимними і пропорційними.

У своєму поданні до Конституційного Суду ми зазначили, що деякі заходи були вжиті Кабінетом міністрів поза межами його повноважень. 

Також деякі карантинні заходи не відповідали поставленій меті. Коли фіксувалося 5–10 фактів захворювання на день, в Україні заборонили здійснення планових операцій, люди не могли навіть стоматолога відвідати. А сьогодні кожну добу фіксують 500–800 випадків захворювання, і при цьому відкриваються кінотеатри та ресторани.

Інший приклад: усі невеличкі торговельні установи були зачинені, тоді як супермаркети працювали. То в чому була мета? Якщо до маленького закладу заходить декілька людей на півгодини, а в супермаркеті – натовп? То чи були ці заходи пропорційними? Обмежили діяльність маленьких підприємств і забезпечили монополію великих.

На все це має зважити Конституційний Суд і визначити, чи відповідали запроваджені обмеження Конституції України.

Щодо заробітної плати. Людям сказали, що треба забрати гроші у тих, хто багато отримує, для того, щоб виплачувати їх лікарям. Це сприймається як легітимна мета. Але коли ми дослідили це питання, то побачили, що з 200 тисяч українських чиновників лише 1% був обмежений у зарплаті, тоді як суддів це торкнулося на 100%. У результаті зарплата чиновників зменшилася до 10–20%, а грошова винагорода суддів – у 2–7 разів. Чи була тут дотримана пропорційність? Це заходи для боротьби з хворобою чи черговий наступ на судову систему? Щоб судді пам’ятали, від кого «залежить» їхня незалежність?

А далі ми спостерігаємо, як із Фонду боротьби з коронавірусом виділяються кошти на будівництво доріг...

Яким чином можна поновити права у разі визнання факту їх порушення? 

Конституційний Суд своїми рішеннями фактично скасовує норму. Рішення Конституційного Суду, як і закони, діють наперед (якщо інше не визначено у рішенні). То як поновити права? Якщо Конституційний Суд визнає ту чи іншу норму неконституційною, то при розгляді судових справ у загальних судах можна апелювати до її неконституційності, враховувати це при ухваленні рішення. Тобто на практиці це можуть бути звернення до судів і рішення про поновлення тих чи інших прав.

Суди першої і другої інстанції можуть це зробити і без рішення Конституційного Суду, але в такому разі вони зобов’язані звернутися до Верховного Суду, щоб той звернувся до Конституційного. Таким чином, наше подання фактично йде на випередження численних звернень від судів.

Нещодавно Конституційний Суд визнав неконституційною кримінальну відповідальність суддів за прийняття неправосудних рішень, але ця стаття Кримінального кодексу буде чинною ще півроку. Якою Ви бачите ситуацію у цей період і надалі, чи будуть переглядатися справи і вироки?

Суд загальної юрисдикції може сам говорити про неконституційність будь-якої норми. 

Я поясню. Є різниця між процесуальними кодексами: попередньою редакцією і  тим, що набув чинності у 2017 році. Раніше суддя не міг зігнорувати закон на користь Конституції. Якщо він бачив таку ситуацію (коли норма закону не відповідає Основному закону), то зупиняв провадження і звертався до Верховного Суду, а той, відповідно, з конституційним поданням – до КСУ. Тоді судові справи накопичувалися й лежали іноді роками, доки Конституційний Суд не прийме рішення з цього приводу. А з 2017 року судді не повинні зупиняти провадження у справі, а можуть застосувати Конституцію як норму прямої дії.

Щодо стосується статті 375 КК України, то оскільки Конституційний Суд вже висловив свою позицію, вочевидь, судді можуть використовувати це рішення. 

Чи багато кейсів про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за неправосудні рішення і конкретних вироків?

Їх дуже мало. Ми досліджували це питання: фактично ця стаття використовувалася для тиску на суддів. За нашими даними, в реєстрі досудових розслідувань за період із 2013 по 2019 рік було зареєстровано 1,5 тисячі заяв на суддів, а вироки винесені лише по восьми, при чому 2 з них  –  виправдувальні. 

Маємо цифри і за 2019 рік та перше півріччя 2020 року. Отже, у 2019 році зареєстровано 593 кримінальних провадження, за 6 місяців 2020 року – 242. До суду в 2019 році передано 2 справи, у 2020 – 0. 

Тож ці цифри – підтвердження фактів тиску. І часто мають місце ситуації, коли ці заяви надходять від сторін процесу, у тому числі від прокурорів.

Коли Верховний Суд буде скликати Пленум для звернення до Конституційного Суду щодо конституційності притягнення до адміністративної відповідальності президента?

До нас надійшло звернення від Хмельницького міськрайонного суду, ми його обов’язково розглянемо. Думаю, Пленум відбудеться не раніше вересня, тоді і визначимося щодо доцільності звернення. 

В Україні ще не було випадків притягнення глави держави до адміністративної відповідальності?

На моїй пам’яті – ні. Але мені здається, що тут дещо зміщується акцент і увага зосереджується на тому, чи «наважиться» суддя притягнути президента до відповідальності, замість того, щоб говорити про те, чому ми в принципі маємо цю дискусію.

У мене особисто виникло інше занепокоєння з приводу цієї ситуації. Здоров’я президента є важливим для будь-якої країни, адже це – глава держави. Якщо відвідування публічних закладів не створює загрози здоров’ю президента, то чи існують такі загрози для інших громадян?.. 

Мене як суддю хвилює таке: щоб досягти від громадян високого рівня виконання встановлених правил, будь-яка людина «при посаді»  має демонструвати законослухняність, щоб і в людей було бажання дотримуватися цих правил. 

Щодо зразкових справ в адміністративній юрисдикції. Скільки таких рішень ухвалено, чи є труднощі з їх виконанням?

Зразкові справи ми розглядаємо з 2017 року. Метою розгляду зразкових справ є забезпечення єдиної судової практики. Цей інструмент притаманний лише адміністративній юрисдикції.

Із 2017 року Верховний Суд ухвалив 17 рішень у цих справах, які набули законної сили. Більшість цих справ стосується пенсійних виплат: військовослужбовцям, держслужбовцям, чорнобильцям, тимчасово переміщеним особам.

Мені здається, що цей інститут себе виправдав. Він дав можливість за рахунок однієї справи вирішити решту ідентичних.

Але є ще над чим працювати – щодо виконання цих рішень. Якби державні органи формували свою практику відповідно до наших рішень, можна було б уникнути чисельних звернень до судів, адже  рішення у зразковій справі має захистити права не лише тих осіб, які звернулися до суду, а й усіх, хто має такі самі права. 

У меморандумі з МВФ мова йде про акумуляцію зразкових справ у Верховному Суді. Проясніть, будь ласка.

У меморандумі вжито словосполучення «зразкові справи», але йдеться про інше. Імовірніше за все, МВФ мав на увазі справи за участю центральних органів виконавчої влади.

На сьогодні Верховний Суд є судом першої, другої і третьої інстанції одночасно. По першій інстанції Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглядає позови до президента, Верховної Ради. Оскарження рішень, скажімо, Кабінету міністрів починається з Окружного адміністративного суду, тобто з місцевого адміністративного суду. МВФ пропонує, щоб певні категорії таких дуже серйозних справ розглядалися лише у Верховному Суді.

Такі справи в нас і так є, але МВФ хоче збільшити перелік справ, які будуть розглядатися по першій інстанції Верховний Судом у складі Касаційноого адміністративноого суду, а по другій – Великою палатою Верховного Суду. 

Це реально виконати?

Можливо, але це додаткове навантаження. До того ж розгляд справ у першій інстанції вимагає більше часу: якщо в касації можна розглядати справи в письмовому провадженні, без виклику сторін до суду, то у першій інстанції переважну кількість справ потрібно розглядати у відкритому судовому засіданні.

Щодо навантаження суддів Верховного Суду і фізичної спроможності розглядати всі справи…

Знаєте, коли ми озвучуємо цифри, наприклад, в Європі, то всіх лякаємо. Вони кажуть, що «це фізично неможливо». Здивування було і в Конституційного Суду, коли в січні під час розгляду нашого подання запитали, скільки справ ми розглядаємо, а ми відповіли, що за два роки до нас надійшло чверть мільйона справ, а розглянули майже двісті тисяч.

У Великій палаті, наприклад, два роки ми працювали за таким графіком: у вівторок розглядали десь до 20 усних справ, у середу – до 70 письмових, у четвер – до 20 позовів до ВРП. І так щотижня. До Великої палати надійшло 5,5 тисяч справ за 2,5 роки, розглянуто за цей же період 4,5 тисячі справ. 

Чи вплинуло прийняття «банківського закону» на винесення Верховним Судом рішення по депозитам Суркісів та bail-in у ПриватБанку?

Як Верховний Суд уже повідомляв, ми закрили провадження в справі у зв’язку з тим, що справа розглядалася не за тією юрисдикцією. Тому розглядати справу по суті буде вже цивільний суд, і, відповідно, судді будуть вирішувати, чи застосовується закон до цієї справи, чи ні.

На Ваш погляд, чи збалансована у цьому законі норма про «професійне судження» працівників Нацбанку? Чи доцільно включати її в інші закони про держоргани, наприклад про Антимонопольний комітет?

«Професійне судження» – це новела, яка тільки-но з’явилася в законі, і має високий ступінь абстрактності. Прийнято вважати, що «право діє так, як його застосовують», отже, і плюси цієї норми, і можливі мінуси можуть бути виявлені лише на практиці, коли виникне ситуація, яка вимагатиме застосування норми. Останню крапку в дії норм ставить суд, розглядаючи конкретні спори. Тож надавати оцінку цій нормі зарано.   

Досить часто в наше законодавство запроваджують нові категорії, непритаманні нашій економічній та правовій системам. І на першому етапі вони не є зрозумілими для всіх. Але усвідомлюємо й те, що інколи для прийняття рішення у надскладних категоріях справ може не вистачити підготовки. Це слід враховувати при формуванні програм професійної підготовки суддів. 

Що стосується Антимонопольного комітету, то бажано дочекатися, як спрацює норма про професійне судження для банківської системи. І виходячи вже з цього досвіду парламенту потрібно буде вирішувати, чи поширювати її на інші сфери. 

Чи відчувають судді Верховного Суду і Ви особисто тиск при розгляді справ?

З огляду на те, що судді Верховного Суду вже більш як 20 разів зверталися до Вищої ради правосуддя з приводу впливу чи втручання, вони потерпають від цього так само, як і судді інших інстанцій. Із 22 звернень суддів частина розглянута, частина ще перебуває на розгляді ВРП.

Тобто справа ПриватБанку була не єдиним випадком?

Ні, це далеко не єдиний випадок. Але єдиний випадок, коли це стосувалося і мене також.

Про який характер тиску кажуть судді?

Важко коментувати конкретно, оскільки я не знайома із заявами колег. Думаю, що це залежить не лише від дій тих осіб, які намагаються впливати, а й від суб’єктивного сприйняття подій суддею. 

Вищий суд з питань інтелектуальної власності був створений ще декілька років тому. Фактично про нього зараз нічого не чути. Коли він запрацює?

Так, суд є, він зареєстрований, є навіть в.о. керівника апарату, але немає суддів. Був оголошений конкурс, він рухався до завершення, але зупинився у зв’язку із припиненням діяльності Вищої кваліфкомісії суддів. 

Зараз вже маємо проблему не тільки з відсутності ВККС. На сьогодні немає і фінансування. Навіть на існуючі суди недостатньо, не кажучи вже про новий суд.

Чи успішно впроваджується електронне судочинство в Україні? На карантині його стали активно практикувати, інколи виникали труднощі суто технічного характеру…

Не можна сказати, що електронного судочинства раніше зовсім не було. Суди практикували відеозв’язок. До Великої палати, наприклад, клопотань про відеоконференції за ці декілька місяців більше надходити не стало.

Взагалі, питання про запровадження електронного правосуддя не належить до компетенції Верховного Суду. Ми так само, як і всі, чекаємо. На рівні касаційних адміністративного та господарського судів тестується частина цієї системи, вони є пілотними судами.

Законодавчо це питання вирішено, залишаються технічні моменти: обладнання, мережа. Наприклад: зі слів голови Апеляційного суду Закарпатської області, інтернет у гірських районах працює проблематично, взагалі з електропостачанням бувають труднощі, особливо після повені. Так що говорити про масштабне впровадження електронного судочинства поки що зарано.

Що стосується столиці та обласних центрів, де суди краще технічно обладнані та добре працює інтернет, бажано якомога швидше впроваджувати ці технології. Це буде зберігати час, кошти та здоров’я людей, оскільки зменшуватиметься кількість контактів.

І останнє запитання: з урахуванням активізації розслідування справ, у яких фігурує Порошенко, чи допускаєте Ви, що справа про нібито незаконне призначення суддів Верховного Суду отримає свій розвиток?

З огляду на те, що пишуть у ЗМІ, такі ініціативи можливі. 

І навіть на початку своєї роботи у ВС ми спостерігали, як деякі особи, в тому числі адвокати, говорили про начебто нелегітимність Верховного Суду.

Але після рішення Конституційного Суду, сподіваюсь, що таких закидів поменшає, або ж їх взагалі не буде, адже КСУ поставив крапку в цій дискусії: в Україні працює один Верховний Суд; його діяльність, призначення суддів легітимні та відповідають Конституції.