У судах усе голосніше говорять про проблему дефіциту кадрів, але вирішити її наразі нікому, бо немає Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Водночас в Уряді вже готуються до нового адміністративно-територіального поділу. Отже, не довівши до кінця одну оптимізацію, там запланували нове укрупнення органів влади на місцях, включаючи суди. Про це йшлося у розмові із головою Закарпатського апеляційного суду Ганною ФАЗИКОШ.

«Через виснаженість кадрового резерву нівелюється й питання спеціалізації»

— Реформа будь-якої системи в нашій країні сприймається неоднозначно і навіть скептично. Чи бачите ви логічне завершення та кінцевий результат судової реформи, яка проводиться десятиліттями?

— Для того щоб відповісти на це питання, потрібно трішки зануритися в історію. В далеких 1990-х, коли я розпочинала свою кар’єру судді, в країні стартувала так звана мала судова реформа. У 1996 році з прийняттям Конституції були визначені певні параметри, за якими вона мала б відбуватися, і встановлений 5-річний строк на реалізацію.

Під час каденції кожного Президента були запропоновані нові варіанти реформи судової системи, проте жодна так і не була завершена остаточно. І ось остання спроба перебудови судів на новий лад розпочалася у 2019 році й триває нині.

Зараз ми дискутуємо з приводу прийняття нового пакета реформ. Для того щоб сказати, чи потрібні були всі ці численні реформи, слід проаналізувати кожен з етапів та подивитися, де ми опинилися сьогодні, які наші реалії.

Головною перепоною на шляху до належного та ефективного правосуддя в нашій країні є кадровий

голод. Якщо у 2016 році суддівський корпус налічував майже 9000 суддів, то сьогодні залишилося близько 5000, і це з урахуванням новостворених Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду та Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Кадровий голод в апеляційних судах всіх областей вже доходить до критичного рівня, а кількість справ не зменшується. І мова йде не тільки про Закарпаття.

— Тобто сьогодні питання дотримання розумності строків розгляду вже не актуальне?

— Якщо у 2010 році головною проблемою під час розгляду спорів дійсно були строки, то сьогодні ми практично не говоримо про них. Судді зрозуміли, що у цьому питанні вони безсилі.

Через виснаженість кадрового резерву нівелюється й питання спеціалізації. Уявіть собі, що в Закарпатському апеляційному суді палата з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення працює у складі трьох суддів. Тобто всі справи, які зареєстровані, мають бути розглянуті ось цими трьома суддями. Єдиний вихід, який ми знайшли із цієї ситуації, — це залучати та передавати на розгляд цивільної палати невідкладні справи, наприклад щодо ухвал слідчих суддів, визначення

підсудності тощо. Ми ухвалили відповідне рішення, і, на наше щастя, цивільна палата погоджується допомагати колегам.

Якщо кадрове питання розглядати з точки зору цифр, то ми побачимо, що за останні роки апеляційні суди не поповнилися жодним новим суддею. Лише зараз ми очікуємо, що суди перших інстанцій поповняться новобранцями (недавно вийшли перші укази Президента про призначення нових суддів. — Прим. ред.). Майбутні судді вже отримали рекомендації Вищої ради правосуддя, пройшли всі конкурси і навчання. Тобто це вже підготовлені люди, які раніше працювали в апараті судів. Ми очікуємо, що вони будуть висококваліфікованими правниками, які вершитимуть правосуддя відповідно до букви закону.

На жаль, кадровий голод досягнув того рівня, що навіть новоспечені судді не в змозі розв’язати проблему. Занадто вже велика прірва між кількістю підготовлених «резервистів» та вакантними посадами у судах.

— Тобто головна проблема для вітчизняної Феміди — це кадри?

— Не тільки. На якість правосуддя сьогодні впливає ще один важіль — реформа прокуратури. З

урахуванням того, що ці дві реформи проходять паралельно, ситуація в судах така: ми не можемо приступити до розгляду справ, позаяк прокурори проходять свої конкурсні процедури згідно з установленим графіком. Вони проходять тести, співбесіди та купу інших завдань. Через практично паралізовану прокуратуру в нас зривається розгляд понад 50% справ, бо в суди не з’являються представники обвинувачення.

«Перед проведенням будь-якої реформи потрібно враховувати географічні, кліматичні та інші особливості області»

— З урахуванням того, що в нас проводиться ще й децентралізація, чи не дійдемо ми до того, що кількість судів апеляційної інстанції скоротиться, а навантаження зросте? Що буде в такому разі зі справами, які розглядаються? Чи будуть вони розглянуті спочатку, чи просто «зависнуть» у судах?

— Нагадаю, що чинними є укази 5-го Президента щодо створення нової системи судів. Ми також пройшли всі етапи, починаючи від створення нової юридичної особи і закінчуючи запуском нової системи діловодства. Що ж стосується справ, то ми

передавали їх з одного суду до іншого та перереєстровували, тому справи людей не загубились в пучині реорганізації.

Що стосується навантаження на суддів, то воно дійсно є непропорційним, але судді такі люди, які не можуть припинити свою роботу, бо ми несемо величезну відповідальність. Правосуддя має здійснюватися, незважаючи ні на що.

Кілька років тому ми почали працювати над проблемою оптимізації місцевих судів. Слово «оптимізація», за великим рахунком, передбачає скорочення маленьких судів, які не в змозі функціонувати колегіально, тобто це малі 3—4-складові суди. Фінансування таких судів потребує значних коштів і не залежить від завантаженості суду.

— Як ви ставитеся до укрупнення судів у межах тієї ж таки адміністративно-територіальної реформи, що була недавно презентована?

— Зараз у державі панує думка, що потрібно укрупнювати суди. За запропонованою раніше формулою, передбачається створення 7 місцевих судів у Закарпатській області замість 13, які діють

зараз. Де-юре такі суди вже існують, оскільки є укази Президента про їх створення, а також є зареєстровані юридичні особи, але ж де-факто немає суддів. Звідки їм узятися, якщо судді поки що працюють на попередньому місці? Адже, враховуючи норми цих указів, «старі» суди діятимуть, доки, не почнуть роботу нові.

Якщо ж уявити, що в Закарпатській області замість 7 створиться 5 районів, то судова система може просто зупинитися. У Кримінальному процесуальному кодексі передбачено: якщо суддю одного рівня буде переведено до іншого суду цієї ж юрисдикції і цього ж рівня, то його кримінальні справи переходять за ним. А що стосується цивільних справ та справ інших категорій, то вони не можуть бути передані із суду, де розглядаються. Вони мають бути перерозподілені заново.

Для ефективного здійснення правосуддя велике значення має фізична доступність людей до суду. Під час будь-якої реформи потрібно враховувати ще й географічні та кліматичні особливості нашої області. Бо проїхати 40 км по звичайній трасі й проїхати таку ж саму відстань по карпатському бездоріжжю — це різні часові межі. Наприклад, дуже незвичним у нашій області є місто Рахів, бо там найбільша

концентрація гроз, тому електроенергія вимикається дуже часто, що вже говорити про Інтернет.

Тому, як на мене, краще було б залишити у судовій системі більше структурних одиниць, а оптимізацію зосередити довкола інших питань.

«На тлі стандартної судової процедури інститут мирових суддів виглядає менш затратно»

— Як ви можете прокоментувати ідею деяких народних депутатів обирати суддів через голосування, себто через місцеві вибори?

— Проаналізуймо, звідки ця ідея бере початок. Мій батько спочатку обирався на посаду народного судді (у Запоріжжі) — це були прямі вибори, тому такі судді називались народними. Потім обирався радою на посаду обласного судді в Закарпатті. Це були непрямі вибори. Сьогодні ми говоримо про вибір громадою суддів першої інстанції, тобто тих, які наближені безпосередньо до людей. Якщо підійти більш детально до цього питання, то мова йде про мирових суддів, яких у нашій судовій системі немає.

Якщо така система буде введена, то треба враховувати, що мирові судді — це не ті судді, які

розглядають масштабні справи. До повноважень мирового судді належать більш дрібні спори, тобто мова йде про якісь невеличкі сімейні чвари, про боргові відносини між фізичними особами на незначні суми.

Ідея мирових суддів іде від того, щоб розвантажити суди першої інстанції, щоб здешевити цю систему. Тому що судова машина дуже дорога, і, коли люди вважають, що судова справа нічого не коштує, це неправильно. Розгляд будь-якої справи має свою ціну, в її собівартість входить час, ресурс, цілий корпус державних службовців, які сприяють розгляду справи, утримання приміщень.

На тлі стандартної судової процедури інститут мирових суддів виглядає менш затратно з точки зору фінансування. Процедура розгляду справ мировими суддями більш спрощена і більшою мірою опирається на авторитет такого судді.

— Це, по суті, реанімація третейських судів. Чи будуть примусово виконуватися рішення таких суддів?

— Ні, це не третейські суди. Фактично це арбітри, які розглядають невеликі справи, але на створення такої системи потрібні державні кошти. Як показує досвід

інших країн, один суддя на одній території може мати більше справ, ніж суддя на іншій, а ресурс, який витрачається на таких суддів, однаковий.

Цікавим є такий момент, коли мировий суддя розглянув справу, яка виходить за межі малозначного спору. Постає питання, хто ж буде виконувати роль апеляційної інстанції, — місцевий суд чи все-таки апеляційний? Тому для того, щоб серйозно говорити про такі суди, в першу чергу потрібно рахувати, скільки коштуватиме створення такої альтернативи, до якої міри розвантажаться суди першої інстанції тощо.

Втім, чи принесуть мирові судді користь для суспільства — питання дискусійне. Можливо, у віддаленій перспективі ця ідея має право на життя.

«Застосовуючи штучний інтелект, можна зіткнутися із проблемою визнання його авторитету»

— Чи дочекаємося ми того часу, коли в судах замість людей у мантіях буде новітній комп’ютер, який здійснюватиме правосуддя?

— Як не дивно, якщо такий комп’ютер і буде, то ходити в суди більше не буде потреби, адже категорія

онлайн-судочинства буде двосторонньою. Питання інноваційних технологій у судах слід розділити на дві частини. Перша говорить нам про використання штучного інтелекту, друга — про використання різної комп’ютерної техніки та різних програм. Що стосується останньої, то певні елементи е-суду і електронної системи судочинства вже впроваджуються.

Використовуючи штучний інтелект, можна пришвидшити здійснення правосуддя. Наприклад, у Сполучених Штатах його використовують для вирішення питання про призначення покарання за скоєння злочину. Тобто мова йде не про кваліфікацію і не встановлення вини особи, а про міру покарання.

Система працює так: у програмі існує табличка, в якій зібрана вся інформація — від норм закону до особливостей справи та подібних випадків. Після запуску цієї програми математичним шляхом вираховується строк, який має відбути особа. Перевагою цієї системи є те, що суди позбавляться від необхідності відповідати на питання, чому у подібних справах особи ув’язнені на різний термін. Ця система поки що піддається безжальній критиці, але вона працює.

Для коректності роботи такої програми ключовим

завданням є правильний збір інформації, бо програма працює за певним алгоритмом і неточності в даних можуть спричинити помилки в остаточному рішенні.

— З огляду на причетність програми до вирішення спору чи буде рішення комп’ютера сприйматися як рішення судді?

— В контексті доктрини розподілу влад виникає проблема визнання рішення в суспільстві, питання його авторитету. Наведу приклад: у порядку окремого провадження суд вирішує питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку. Чи може лікар сказати, що ця особа має лікуватися примусово? Може. Однак це рішення фактично сурогатне. Тільки суд має силу і право з урахуванням висновку лікаря визнати, що особа потребує примусового лікування. Чи зможе комп’ютер замінити суддю? Не думаю, що так.

Чи будуть проводитися такі соціальні експерименти? Будуть. Для розв’язання певних процесуальних питань. Зокрема, у Китаї вже працюють такі алгоритми.

— Як би ви оцінили рівень інформаційної безпеки та інформаційного захисту суддів?

— Я не можу сказати, що він високий, так само як не можу сказати, що рівень інформаційної безпеки суддів Закарпаття вищий чи нижчий , ніж в інших регіонах. Стверджувати можна тільки про те, що суддя не захищений на 100%. Захистом усього суддівського корпусу та їхнього приватного життя має займатися новостворена Служба судової охорони. На жаль, ще не всі її функції, так би мовити, введені в експлуатацію. Тому що в них планують ще створити спеціальний підрозділ, який буде займатися опрацюванням аналітичної інформації.

— Ви знаєте про ініціативу Президента щодо адвокатської монополії та фахівців у галузі права. Чи потрібна така монополія?

— Колись до моїх рук потрапила одна книжка, яка називалась «Що ви можете зробити без адвоката?». Звичайно, вона стосувалася американської правової системи, де вже не перший рік діє така монополія, але головна ідея була захована у формі. Книжка була дуже тонка, бо без адвоката у штатах ви практично нічого не зробите. Навіть якщо ви, скажімо, американський адвокат, який спеціалізується на корпоративному праві, то у разі виникнення правової проблеми сімейного характеру без допомоги іншого адвоката ви не зможете обійтись.

В Україні ми не можемо сказати, що будь-яка особа, яка заходить у судовий процес, так добре володіє правовою матерією, що здатна захистити себе належним чином. На мою думку, коли ми говоримо про фізичних осіб у кримінальних спорах, то обов’язково має бути забезпечена фахова робота спеціаліста.

Газета "Закон і Бізнес"

https://court.gov.ua/press/point/