Фізичній особі підприємцю інкримінують вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, а саме ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та ведення господарської діяльності з використанням офіційно не працевлаштованих осіб.

За матеріалами кримінального провадження, яке розслідує Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області, з метою ухилення від оподаткування та приховування операцій купівлі-продажу нерухомості, чоловік укладав з власниками будинків договори суперфіцій, якими передав їм право самостійної забудови земельних ділянок. Разом з тим, організацією будівництва займався сам та отримував за це від громадян грошові кошти як за продаж житлових будинків, так і земельних ділянок. Крім того, до будівництва залучав працівників при цьому офіційно їх не працевлаштовуючи. За роботу розраховувався готівкою без перерахування відповідних відрахувань до бюджету. Протягом 2016-2018 років, не декларуючи операції з продажу об’єктів нерухомості, забудовник ухилився від сплати податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 4 499 191,80 грн, що спричинило фактичне ненадходження до бюджету коштів в особливо великому розмірі.

За місцем проживання підприємця був проведений обшук, в ході якого виявлено та вилучено квитанції, видаткові накладні, договори та інші документи. Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Сум був накладений арешт на зазначене майно. Своє рішення суд обґрунтовував тим, що вилучені під час обшуку речі мають значення для забезпечення кримінального провадження та можуть бути використані як докази.

З таким рішенням суду першої інстанції не погодився власник майна та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно. Розглянувши матеріали провадження, Сумський апеляційний суд відмовив апелянту у задоволенні його апеляційних вимог, оскільки висновок слідчого судді про необхідність арешту майна як речового доказу з метою його збереження є цілком вмотивованим і ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

За повідомленням прес-служби суду