Апеляційний суд визнав апеляційну скаргу позивача у справі про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, неподаною та повернув її заявнику. Суд виходив з того, що недоліків апеляційної скарги заявник не усунув, оскільки його посилання на п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є необґрунтованими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду такий висновок суду вважає помилковим і вказав, зокрема, на таке.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Відповідно до Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII (набрав чинності з 1 вересня 2015 року) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни, зокрема, у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до п. 13 ч. 1 зазначеної статті від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України – у справах, пов'язаних із порушенням їхніх прав.

Зазначена норма статті цього Закону не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також у ній прямо та чітко не зазначено, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення.

Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій під час звернення їх до суду, у зв’язку з порушенням будь-яких їхніх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

Таким чином, до 1 вересня 2015 року надання пільг зі сплати судового збору ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», було унормовано ч. 2 ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за змістом якої такі пільги надавалися у випадках, коли спір виник з відносин, що врегульовані безпосередньо цим Законом. Проте з 1 вересня 2015 року правове регулювання пільг стосовно сплати судового збору здійснюється на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», який є спеціальним Законом і не містить жодних обмежень для учасників бойових дій щодо предмета судового захисту порушених прав.

Звужене тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є неправильним у контексті застосування принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

З повним текстом постанови Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17 (провадження № 61-12842св18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75149349.

За повідомленням прес-служби суду