Видання: Українська правда 
Номер видання: 17 серпня 2018 року

Автор: Юрій Радзієвський, керуючий партнер АБ "Радзієвський і партнери"

До трьох років тюрми – саме таке покарання передбачає Кримінальний кодекс за спроби втрутитися в роботу судді і спонукати чи змусити його ухвалити те чи інше рішення.

Проте в Україні тиск на суд уже став нормою поведінки, а ймовірною причиною зростання масштабів такого тиску є відсутність реальної відповідальності та приклад, який подають політики і правоохоронці.

Хто подає приклад

На початку серпня Вища рада правосуддя передала в Генпрокуратуру інформацію про тиск народного депутата Віталія Купрія на суддю Вищого суду Василя Крата.

Справа "банальна" – співробітник держпідприємства в Харкові судиться за поновлення на роботі. Народний депутат написав до суду листа, де просить "ретельно перевірити факти, викладені у зверненні, за результатами чого негайно вжити заходів для поновлення прав громадянина".

Суддя вирішив, що таке формулювання є тиском і втручанням у його роботу, про що й повідомив ВРП. ВРП ж, у свою чергу, дійшла висновку про необхідність звернутися до ГПУ та Верховної Ради, аби ті дали правову оцінку діям нардепа.

Це далеко не перший приклад відвертого втручання в роботу суду з боку високопосадовців. Наприклад, Генеральному прокурору Юрію Луценку ніщо не завадило заявити, що він буде "переживати за пожежний стан на Печерську", буде винесено "ще одне милосердне рішення".

Контекст – рішення щодо підозрюваних податківців, яких звозили до суду зі всієї України на вертольотах.

Голова Нацбанку Валерія Гонтарева писала листа голові Верховного суду з вимогою навести лад із рішеннями судів, які відроджують ліквідовані НБУ "банки-зомбі".

А міністр внутрішніх справ Арсен Аваков погрожував зняти охорону з судів, коли йому не сподобалось одне з рішень, пов’язане зі справою одеського мера Геннадія Труханова.

Випадок же з Анатолієм Мазуром – активістом, який розбив сокирою 13 машин під Солом’янським судом, – геть кричущий: він став членом Ради громадського контролю НАБУ.

600 звернень за 3 роки

З 2016 року ВРП веде відкритий реєстр повідомлень про втручання в роботу суду. Станом на середину серпня 2018 року в цьому реєстрі було трохи більше, ніж 600 повідомлень.

 

 

Наразі Вища рада правосуддя перевірила близько половини всіх скарг. При цьому лише кожна шоста отримала позитивний відгук – члени Ради вирішили, що є підстави реагувати на заяву судді, і в його роботу дійсно було втручання.

Вдвічі більше – відмов і висновків про відсутність підстав для реагування.

 

 

І плюнути судді в обличчя

Серед зафіксованих суддями фактів тиску – найбільше вдаються до нього сторони процесу: позивачі, відповідачі, адвокати, їхні родичі (понад 200 скарг зі згадуванням цього фактора).

Вони ображають суддів у судовому засіданні, можуть дзвонити на телефон судді чи помічникам, писати листи-попередження, публікувати свої коментарі з оцінками дій суду в соціальних мережах, погрожувати розправою, зверненням до правоохоронних органів та ВРП зі скаргами на дії суду, який ще навіть не завершив розгляд справи тощо.

На другому місці – правоохоронні органи (87 скарг): Нацполіція, СБУ, НАБУ, Генеральна та місцеві прокуратури.

Спектр способів тиску різноманітний. Наприклад, можна викликати суддю до СБУ як переселенця нібито для обговорення його побутових проблем, а насправді переконувати його ухвалити рішення на користь однієї зі сторін.

Численними є факти виклику суддів як свідків у справах, які вони розглядали як слідчі судді, проведення обшуків, затримань судді.

Майже в кожному регіоні є випадки збору управлінням захисту економіки Нацполіції даних щодо особових справ суддів під виглядом антикорупційної перевірки саме в момент розгляду важливих справ.

Народні депутати (23 скарги з їхньою згадкою) – на третьому місці. Переважно вони пишуть листи-запити на адресу суду, де вимагають "об’єктивно вивчити факти", "забезпечити неупереджений розгляд" або ж просто приходять разом із молодиками спортивної зовнішності і плюють судді в обличчя.

Зокрема, у переліку депутатів, на дії яких скаржилися судді, крім уже згаданого Віталія Купрія, – Андрій Лозовий, Ігор Мосійчук, Сергій Лещенко, Остап Єднак, Світлана Заліщук, Мустафа Найєм, Юрій Дерев’янко, Дмитро Ярош, Надія Савченко, Дмитро Добродомов, Юрій Тимошенко, Ігор Лапін, Леонід Ємець (всі шестеро – в одній справі), Георгій Логвинський, Юрій Македон, Олександр Горбунов, Дмитро Лінько, Наталія Новак, Костянтин Матейченко, Іван Фурсін.

Не сильно відстають і місцеві депутати й ради. Наприклад, мери Дрогобича і Золочева, а також Ірпінська міська і Козелецька селищні ради вважали за необхідне окремими листами висловити свою незгоду з рішенням судів і відкрито надавали свої оцінки таким рішенням, що суддями сприймалось як прямий тиск.

 

 

"Что это за цирк? Если мало – так и скажите"

Окрім образ, погроз і скарг, сторони або невідомі люди, що співчувають їм, регулярно вдаються до силових методів впливу на суддів.

Зокрема, у реєстрі ВРП зафіксовано факти спалення 7 автомобілів суддів та їхніх родичів, 6 нападів на житло, гаражі чи бізнес-приміщення, що належать або самим суддям, або їхнім родинам, включно із закиданням гранат і запальних сумішей у двори та вікна.

Шість разів судді скаржилися до ВРП через напади і фізичне насилля.

У 26 скаргах фігурують мітинги, пікети і блокування роботи судів ззовні "громадськими активістами", "чоловіками спортивної статури", "членами націоналістичних організацій" та іншими прихильниками незалежного правосуддя.

51 раз такі "молодики" вривалися до залів суду, нарадчих кімнат, влаштовували гармидер, танцювали в суддів на столах, обклеювали наліпками приміщення.

50 скарг стосується розміщення у ЗМІ та соціальних мережах матеріалів із критикою їхніх дій як напередодні розгляду справи, так і після неї. Часто такі публікації невідомі турботливо надсилають судді прямо в месенджер, роздруковують і вручають перед засіданнями адвокати.

Спроби дати хабар як спосіб тиску на суд у скаргах до ВРП згадуються вкрай рідко. Однак у кількох ситуаціях провокатори відзначились оригінальністю: скидали судді на картку гроші без його відома (і потім у судовому засіданні сторони оголошували, що їм відомо про такі факти), пропонували знижки на концерти.

Декілька разів, як стверджують судді, їм приходили на телефон звинувачення у винесенні неправомірного рішення попри нібито внесену "передплату".

Наприклад, у справі за позовом проти Мінохорони здоров’я невідомі слали суддям такі повідомлення: "ХХХ, что это за цирк? Деньги вы, получается, взяли, мне сказали, все решено, а вы снялись с дела… Если мало – так и скажите… За клоунов нас держать не нужно".

Що залишилось "за кадром"

Судді ретельно звітують про будь-які натяки на тиск (за принципом "краще перебдіти") і, можливо, саме тому отримують велику кількість відмов від ВРП у здійсненні подальших заходів реагування.

Однак навіть ті скарги, яким "дають хід", далеко не одразу перетворюються навіть на кримінальні провадження.

За даними сайту Генеральної прокуратури, де розміщується інформація щодо всіх зареєстрованих проваджень, за статтею 376 (втручання в роботу суду) в 2014-2018 роках було відкрито всього 58 проваджень.

З них з обвинувальними актами до суду відправилося всього 5 (за 1-ше півріччя 2018-го – жодного).

У Єдиному реєстрі судових рішень за цією ж статтею за останні три роки нам вдалося знайти аж один вирок – він стосується мешканця Дніпропетровщини, який напідпитку дзвонив у канцелярію суду і погрожував судді фізичною розправою. Чоловікові призначили 2 місяці арешту.

Цілком імовірно, що "по дорозі" до суду справи про втручання в діяльність судів перекваліфіковуються в інші статті (наприклад, хуліганство або умисне пошкодження майна без прив’язки до професійної діяльності потерпілого).

Проте очевидно, що навіть наявна статистика дає право стверджувати про загальну безкарність цих діянь. А це, у свою чергу, – чудовий ґрунт для посилення тиску на суддів і подальшої втрати ними незалежності.