Клієнт банку не несе відповідальності за несанкціоновані операції з платіжною карткою, якщо він невідкладно повідомив банк про такі операції, а банк не довів, що клієнт своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті або незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера чи іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Сам по собі факт коректного введення вихідних даних для ініціювання банківської операції не може достовірно підтверджувати вину клієнта.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, банк звернувся до суду з позовом до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що між ними укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого банк надав позичальнику кредит. Взятий на себе обов’язок банк виконав належним чином, водночас позичальник своїх договірних зобов’язань не дотримав, у зв’язку із чим утворилася заборгованість за вказаним договором.

Суд першої інстанції при частковому задоволенні позову виходив з того, що між сторонами існують договірні правовідносини за кредитним договором. При цьому банк надав лише часткові докази заборгованості за тілом кредиту, доказів, що підтверджують правомірність нарахування відсотків.

Також суд першої інстанції врахував, що значна сума (69 342,00 грн) була списана з рахунку відповідача в травні 2022 року в результаті несанкціонованої операції. Банк не довів, що це сталося з вини відповідача, натомість останній своєчасно повідомив про інцидент і правоохоронні органи, і банк.

З урахуванням поданих доказів, у тому числі матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову лише в частині фактично отриманих, використаних, але не повернутих відповідачем коштів у сумі 4 732,86 грн.

Апеляційний суд змінив рішення районного суду, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за основною сумою кредиту в загальному розмірі 68 124,22 грн.

Щодо неврахування судом першої інстанції коштів, знятих із карткового рахунку відповідача в травні 2022 року, колегія суддів апеляційного суду керувалася тим, що банк поданими до апеляційного суду доказами довів наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, тому з відповідача підлягає стягненню несплачена сума боргу.

КЦС ВС погодився з доводами відповідача про недоведеність банком факту сприяння ним несанкціонованому списанню коштів у травні 2022 року. Навпаки, у матеріалах справи є докази того, що відповідач діяв своєчасно та повідомив про інцидент. За відсутності належних і допустимих доказів сумніви й припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

КЦС ВС нагадав, що саме банк мав подати і саме до суду першої інстанції беззаперечні докази сприяння відповідачем незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, КЦС ВС звернув увагу на те, що банк у суді апеляційної інстанції посилався на обставини та докази, існування яких заперечував у суді першої інстанції, що не відповідає засадам справедливості та добросовісності й забороні суперечливої поведінки.

З урахуванням наведеного КЦС ВС установив недобросовісність процесуальної поведінки позивача й те, що апеляційний суд безпідставно, з порушенням норм процесуального права взяв до уваги, досліджував, оцінював подані банком нові докази і поклав їх в основу оскаржуваного судового рішення, що є порушенням закріпленої в нормах ЦПК України процедури повного розкриття доказів (discovery). Водночас суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права, тому КЦС ВС дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Постанова ВС від 2 липня 2025 року у справі № 490/7829/23 (провадження № 61-16525св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/128595059.

Верховний Суд