АНАЛІЗ 
судової практики у справах про відшкодування
моральної шкоди, завданої у зв’язку з ушкодженням
здоров’я під час виконання трудових обов’язків
 

Аналіз судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв’язку з ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків, здійснено у зв’язку зі зверненням директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд соцстраху).

Аналіз проведено на підставі відповідних аналізів судової практики, здійснених апеляційними судами, та правових позицій Фонду соцстраху.

Відшкодування Фондом соцстраху моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їхніх сімей незалежно від часу настання страхового випадку

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «є» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України від 23 вересня   1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (далі ‒ Закон    № 1105-XIV), якими обов’язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд соцстраху.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон № 717-V), що  набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральних збитків.
Отже, відтепер застраховані громадяни, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього Закону України.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральний збиток за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
При вирішенні питання про право потерпілого на відшкодування моральної шкоди суди правильно виходили із вимог статей 21, 28, 34 Закону № 1105-XIV в їх сукупності, якими передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати компенсації за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Таким чином, у разі, коли право на відшкодування моральної шкоди виникало у позивача до 01 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральних збитків, за Законом України № 717-V потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення з наступних підстав.
Така позиція судів узгоджується із судовими рішеннями Верховного Суду України, які є обов’язковими для всіх судів України (стаття 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і відповідає положенню статті 58 Конституції України. Так, за загальним правилом про дію нормативно-правового акту в часі до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце,     а не на момент пред’явлення позову.
Також відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Норми Закону № 1105-XIV передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду соцстраху обов’язку зі сплати такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу про відшкодування збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди), позовна давність не поширюється. Аналогічні роз’яснення надано у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами).
Таким чином потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, якщо стійку втрату працездатності у зв’язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням вперше встановлено у період з 01 квітня 2001 року до 31 грудня 2005 року, тобто під час дії законодавчих актів, які надавали потерпілим таке право.
Відтак потерпілі не мають права на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за рахунок Фонду соцстраху, не підлягають задоволенню їх вимоги про відшкодування моральної шкоди в разі, коли встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності потерпілому мало місце після 01 січня 2006 року.
Отже, висновки Фонду соцстраху в надісланому листі про те, що потерпілі не мають права на відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі зміною спеціального закону в разі звернення до суду з позовними вимогами після 01 січня 2006 року, незалежно від моменту встановлення стійкої втрати працездатності, не ґрунтуються на законі, оскільки момент виникнення спірних правовідносин, до яких застосовується чинний на цей час закон (стаття 8 ЦПК України), і момент пред’явлення позову не є тотожними поняттями.

Судова практика про визначення та стягнення розміру моральної шкоди

За результатами аналізу матеріалів,  надісланих з апеляційних судів, листа Фонду соцстраху та судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ установлено, що є випадки, коли суди при однаковій втраті професійної працездатності та встановленні однакової групи інвалідності визначали різні розміри морального відшкодування потерпілим.
Так, при 15 % втрати працездатності мінімальний розмір морального відшкодування становив 1 500 грн., а максимальний – 50 000 грн.; при 50 % втрати працездатності мінімальний розмір морального відшкодування становив 2 000 грн., а максимальний – 150 000 грн. При цьому, максимальний розмір морального відшкодування при 100 % втраті працездатності становив 60 000 грн.
Слід зазначити, що Законом № 1105-XIV не встановлено критерії визначення моральної шкоди в грошовому еквіваленті, не встановлено як мінімального, так і максимального розміру морального відшкодування.
Частиною третьою статті 34 зазначеного Закону визначався розмір моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності. При цьому сума страхової виплати не могла перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Виходячи з положення статті 23 ЦК України, при вирішенні спору про відшкодування моральних збитків суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.
Крім того, відповідно до роз’яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
За інформацією апеляційних судів Донецької та Дніпропетровської областей, які розглядають найбільше справ зазначеної категорії (щорічно більше ніж 1 000 справ), при стягненні конкретного розміру морального відшкодування у рішенні суду, як правило, наводяться відповідні мотиви.
Разом із тим за результатами вивчення наданих апеляційними судами конкретних судових рішень встановлено, що суди не завжди враховували конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям тощо.
Так, рішенням Приморського районного суду Одеської області від  08 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2009 року, на відшкодування моральної шкоди Д.Н.М. з відділення Фонду соцстраху у Приморському районі м. Одеси стягнуто 120 000 грн.
Судом встановлено, що Д.Н.М., у зв’язку з професійним захворюванням, у січні 2003 року встановлено 20 % втрати працездатності, у січні 2006 року – 30 % втрати працездатності та  третю групу інвалідності, у січні  2009 року – 40 %. Проте, в описовій частині рішення зазначено, що втрата працездатності мала місце у зв’язку з травмою на виробництві, яка сталася  20 березня 1996 року. Дані про оскарження Фондом соцстраху рішення в касаційному порядку відсутні.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, що дорівнює 190 мінімальним заробітним платам (на час ухвалення рішення мінімальної заробітної плати становила 630 грн.), суд зазначив, що розмір морального відшкодування має бути не нижчим, ніж у випадку тимчасової втрати працездатності. Проте, жодна норма права не визначає такого обмеження.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 07 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2009 року, у справі за позовом С.О.А. до відділення Фонду соцстраху в м. Іллічівську Одеської області стягнуто на відшкодування моральної шкоди С.О.А. 100 000 грн. Встановлено, що потерпілому встановлено другу групу інвалідності та 70 % втрати професійної працездатності.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня         2009 року на користь П.Д.О., яка внаслідок травми на виробництві втратила професійну працездатність на 60 % та визнана інвалідом другої групи, на відшкодування моральних збитків стягнуто 300 000 грн. Зменшуючи суму моральної шкоди до 150 000 грн, Апеляційний суд Одеської області в рішенні від 06 жовтня 2009 року зазначив, що суд першої інстанції не врахував порушення правил техніки безпеки, допущені самою потерпілою, та не повною мірою врахував роз’яснення, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Згідно з інформацією судів Донецької області, якими враховано правову позицію Верховного Суду України, розмір моральної шкоди визначався відповідно до відсотків втрати працездатності, встановлених МСЕК, при 10 % дорівнював 3 000 грн., при 30 % – 9 000 грн., при 80 % – 24 000 грн.
Відповідно до інформації судів Сумської області, у разі втрати 10% працездатності відшкодування моральної шкоди визначалося в розмірі  1 000 грн., при 30 % – 3 000 грн., при 90 % – 9 000 грн. Апеляційним судом Сумської області пропонується закріплення цих розмірів моральної шкоди на законодавчому рівні.
Отже, проведений аналіз судової практики щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків свідчить про неоднаковий підхід судів до вирішення цього питання. З урахуванням середньостатистичного розміру моральної шкоди, визначеного судами, найбільші розміри відшкодування шкоди визначаються судами Одеської області, які не повною мірою враховують положення статті 23 ЦК України, зокрема щодо врахування вимог розумності та справедливості, та роз’яснення, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами); належним чином не обґрунтовують визначений розмір шкоди.
Крім того, проведений аналіз засвідчив, що суди не завжди звертають увагу на зміст позовної заяви в частині обґрунтування вимог про компенсацію моральної шкоди, яка повинна відповідати вимогам статті     119 ЦПК України.
Зокрема, у позовних заявах не завжди міститься посилання на те, у чому саме полягає завдання моральної шкоди позивачеві, якими доказами це підтверджується, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди.
Разом із тим висновки Фонду соцстраху в надісланому листі про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суди не враховують тих обставин, що відділеннями Фонду застрахованим і членам їхніх сімей здійснюється виплата одноразової допомоги, яка, на думку Фонду, компенсує завдані потеплілому моральні страждання, виплачуються щомісячні страхові платежі тощо, не можуть впливати на визначення розміру моральної шкоди, оскільки положення частини четвертої статті 23 ЦК України прямо вказує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Інших положень спеціальне законодавство системи загальнообов’язкового державного соціального страхування не містить.

Призначення медико-соціальної експертизи щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди та визначення її розміру

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соцстраху за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у виді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соцстраху у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа № 1-9/2004) роз’яснено, що положення частини третьої статті 34 Закону       № 1105-XIV не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов’язку Фонду соцстраху від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п’ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28 Закону України № 1105-ХIV).
Ушкодження здоров’я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяно працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання від Фонду соцстраху грошової суми за моральну шкоду залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
У зв’язку з наведеним практично всі апеляційні суди вважають, що при визначенні факту спричинення моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків, яке встановлено висновками МСЕК, заподіяння моральних страждань потерпілій особі є доведеним.
 Разом із тим слід звернути увагу судів на те, що спричинення моральної шкоди у спірних правовідносинах згідно з вимогами законодавства не є матеріально-правовою презумпцією. Тому має доводитись не лише сам факт спричинення моральної шкоди, а й, особливо, її розмір.
Відмовляючи, як правило, у задоволенні клопотання представників відділень Фонду соцстраху про призначення експертизи (МСЕК) щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди, суди, зазвичай, зазначали, що висновок МСЕК є обов’язковим лише в разі тимчасової втрати потерпілим професійної працездатності, з чим не можна повністю погодитися.
Так, відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 листопада 1995 № 212 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров’я України від 05 серпня 1998 року № 238), на МСЕК покладено, серед іншого, встановлення факту спричинення моральної шкоди.
Крім того, згідно з пунктом 3.8 зазначеного Порядку під моральною шкодою розуміють фізичні та моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я. При встановленні факту моральної шкоди МСЕК враховує як характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, так і залишкову працездатність потерпілого.
Різновидом висновку медичних органів як підстави для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого. Такі висновки слід розглядати в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Відповідно до аналізу, проведеного апеляційними судами, відмовляючи у призначенні експертиз, суди виходили з того, що, згідно з Законом           № 1105-XIV та положеннями ЦПК України, проведення експертизи щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди не є обов’язковим. Згідно з вимогами статей 147, 212 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим, оцінюється судом разом з іншими доказами та не має заздалегідь встановленого значення, тому суди розглядали вказану категорію справ, як правило, без призначення експертиз.
Зокрема, з матеріалів аналізу судової практики, наданих апеляційними судами Запорізької та Донецької областей, можна зробити висновок, що причиною відмови у призначенні експертизи є також неможливість оплати експертизи, тривалість її проведення, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.
Із матеріалів аналізу, проведеного Апеляційним судом Волинської області, вбачається, що клопотань про призначення у таких справах експертизи про встановлення факту спричинення позивачам моральної шкоди у жодній зі справ представники Фонду соцстраху не заявляли.
Із матеріалів аналізу судової практики, проведеного Апеляційним судом Полтавської області, випливає, що випадків відмови судів у призначенні експертизи МСЕК щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди за клопотанням представника Фонду соцстраху не встановлено. При розгляді справи за позовом С.Н.Ф. до ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод», Фонду соцстраху про відшкодування моральної шкоди Київським районним судом м. Полтави призначалась експертиза МСЕК щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди. Висновком МСЕК від 14 березня 2008 року встановлено факт спричинення моральної шкоди позивачеві, задоволено позов до підприємства та відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди з Фонду соцстраху.
Апеляційний суд Дніпропетровської області також вважає, що у контексті норм діючого законодавства та рішень Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року та від 08 жовтня 2008 року передбачених законом підстав для призначення експертизи для встановлення факту моральної шкоди у цій категорії справ немає. В аналізі зазначено, що відповідні клопотання про призначення експертизи заявлялися не у всіх справах, у деяких справах ухвали про призначення експертиз поверталися без виконання у зв’язку з нездійсненням Фондом соцстраху як замовником її оплати. Відмова у призначенні експертизи щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди мала місце в разі, коли обидві сторони, у тому числі і Фонд соцстраху, відмовлялись нести витрати за її проведення.
У деяких випадках для встановлення розміру завданої моральної шкоди суди призначали судово-психологічну експертизу. Згідно з матеріалами аналізу судової практики, проведеного Апеляційним судом Миколаївської області, у справі за позовом Д.В.Д. до Фонду соцстраху про відшкодування моральної шкоди призначалася судово-психологічна експертиза, відповідно до висновків якої грошовий еквівалент моральної шкоди потерпілій може становити від 432 до 1843 мінімальних заробітних плат. З’ясовано, що Д.В.Д. внаслідок травми встановлено третю групу інвалідності з втратою працездатності 45 %. Такий висновок експертизи підлягав оцінці на підставі вимог статті 212 ЦПК України та положень статті 23 ЦК України.
Апеляційний суд Сумській області в аналізі судової практики зазначив, що в судах області здебільшого склалась практика призначення судових експертиз щодо встановлення факту заподіяння моральної шкоди внаслідок каліцтва або професійного захворювання. У переважній більшості справ висновками МСЕК медичних ознак заподіяння моральної шкоди не встановлено. Суди не погоджувались із зазначеними висновками на підставі статті 212 ЦПК України, давали їм оцінку поряд з іншими доказами, задовольняючи позови.
При вирішенні питання про призначення медико-соціальної експертизи стосовно встановлення факту спричинення моральної шкоди та визначення її розміру суди мають виходити з наступного.
Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, до юридичних фактів, які має довести позивач у зазначеній категорії справ, зокрема, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розміру шкоди.
Доведення цих обставин з боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить і висновок експертизи, проте він не є  єдиним можливим і достатнім доказом спричинення шкоди та підставою визначення її розміру, оскільки згідно з частиною другою статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відтак, якщо позивач надав докази завдання йому шкоди, довів цими доказами певний її розмір і не просив суд про призначення медико-соціальної експертизи, то  суд не має підстав для відмови в позові чи в призначенні експертизи з власної ініціативи, оскільки це не передбачено положеннями ЦПК України (зокрема статтей 10, 143–145), які мають суто змагальний характер доказування.
У разі, якщо відповідач (Фонд соцстраху) не погоджується з доводами позивача про наявність моральної шкоди та про її розмір, визначений позивачем, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України відповідач не позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи.
Згідно з вимогами цивільного процесуального закону суд зобов’язаний мотивувати як призначення, так і відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи; мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі, при вирішенні процесуального питання про призначення експертизи, що суди не завжди виконують.

Висновки та пропозиції

Проведений аналіз судової практики розгляду справ за позовами потерпілих, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, до Фонду соцстраху про відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що суди, у переважній більшості, правильно застосовують норми матеріального та процесуального закону, у тому числі щодо визначення розміру моральної шкоди.
Разом з тим наявні недоліки, висвітлені в цьому аналізі судової практики, мають бути усунені з метою забезпечення єдності та правильності правозастосування.
Аналіз судової практики підготовлено суддями Луспеником Д.Д. і Висоцькою В.С., обговорено та затверджено суддями судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заступник Голови
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ М.П. Пшонка